Основні напрями наукових досліджень

Відділ граматики працює над фундаментальними проблемами теоретичної та актуальними питаннями прикладної граматики сучасної української літературної мови. Основні з-поміж них такі:

Функційна граматика, теоретичні засади якої обґрунтував І. Р. Вихованець у монографії “Нариси з функціонального синтаксису української мови” (1992). Ця праця утвердила “роздільний” підхід до проблем функційної граматики, що передбачає вирізнення з позицій функціоналізму функційного синтаксису та функційної морфології. На відповідних засадах співробітники відділу підготували праці, що стали підручниками для студентів закладів вищої освіти України –  “Граматика української мови: Морфологія” (автори: О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський, 1993), “Граматика української мови: Синтаксис” (І. Р. Вихованець, 1993).

Категорійна граматика, концепцію якої випрацював І. Р. Вихованець. На противагу традиційному двокомпонентному витлумаченню граматики виокремлено й третю підсистему – словотвір, обґрунтовано потребу розмежувати трьох типів граматичних категорій: синтаксичних, морфологічних та словотвірних.

Із позицій функціонально-категорійної граматики описано морфологічну систему і структуру сучасної української літературної мови у праці “Теоретична морфологія української мови” (автори: І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, 2004). Автори запропонували нову інтерпретацію частин мови, слів-морфем, слів-речень, морфологічних категорій та інших граматичних явищ сучасної української літературної мови. У цьому дослідженні апробовано теоретичні засади нової академічної граматики української мови, на яких написано працю “Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія” (автори: І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, С. О. Соколова, 2017). У ній уперше запропоновано цілісний і найповніший опис морфологічної системи та структури сучасної української літературної мови, послідовно застосовано функційну морфолого-синтаксичну концепцію, на основі якої вирізнено і проаналізовано частиномовні класи одиниць, слова-морфеми та слова-речення, а також по-новому розв’язано інші важливі завдання граматичної теорії.

Службовим словам-морфемам присвячено індивідуальну монографію К. Г. Городенської “Сполучники української літературної мови” (2010), у якій уперше в українському мовознавстві цілісно досліджено сполучники сучасної української літературної мови: обґрунтовано їхній слівно-морфемний статус, визначено граматичні функції, запропоновано уточнену формально-синтаксичну диференціацію сполучників, виокремлено семантичні групи сполучників, розмежовано сполучникові спеціалізовані й транспозиційні реалізації семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядних і складносурядних реченнях, простежено нові явища у функційно-стильовому використанні сполучників різних семантичних груп, з’ясовано співвідношення синтетизму та аналітизму в їхньому складі.

Проблеми адвербіалізації відмінкових та прийменниково-відмінкових форм проаналізовано в індивідуальній монографії А. Ю. Габай “Синтаксична прислівникова транспозиція в сучасній українській літературній мові” (2011), зокрема з’ясовано актуальні питання теорії синтаксичної транспозиції та адвербіальне функціювання відмінкових і прийменниково-відмінкових форм іменників. На тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови визначено транспозиційний синтаксичний адвербіальний потенціал відмінкових і прийменниково-відмінкових форм, сукупність нових похідних прийменників і їхніх функційних еквівалентів, принципи виокремлення видів транспозиції, установлено співвідношення синтетизму і аналітизму у граматичній системі сучасної української літературної мови.

Категорійний словотвір був об’єктом теоретичних досліджень І. Р. Вихованця, К Г. Городенської та С. О. Соколової. Вони випрацювали синтаксичні засади виокремлення словотвірних категорій різних рангів, з’ясували механізм їх формування. Словотвірні категорії дієслів на засадах категорійної граматики досліджено в наукових студіях Л. М. Колібаби та В. М. Фурси.

Словотвірна мотивологія. Цей напрям активно розробляла С. О. Соколова, зосередивши основну увагу на вивченні синхронних мотиваційних відношень у сучасній українській літературній мові. У її монографії “Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові” (2003) відбито результати комплексного вивчення мотиваційних відношень у сфері префіксального внутрішньодієслівного словотвору сучасної української літературної мови; уперше в українському мовознавстві структуровано категорії аспектуальности та локативности, виняткового значення надано взаємодії власне словотвірних і аспектуальних категорій дієслова; уведено до наукового обігу поняття префіксальної дивергенції та конвергенції, подано реєстри значень питомих українських префіксів.

На засадах словотвірної мотивології написано монографію Л. М. Колібаби “Асиметрія словотвірних співвідношень багатозначних дієслів та іменникових девербативів” (2005). У ній комплексно досліджено мотиваційні відношення в царині віддієслівного іменникового словотвору сучасної української літературної мови, системно проаналізовано словотвірний потенціал багатозначних дієслів у творенні іменникових девербативів, визначено ієрархію семантичних чинників, що впливають на реалізацію дериваційних можливостей дієслова і спричиняють дивергентні відношення. Проблему мотивації віддієслівних іменників пов’язано з теорією морфемної валентности, що дало змогу виокремити й систематизувати формально-семантичні відношення в межах різних словотвірних категорій віддієслівних іменників між суфіксальними морфемами зокрема й лексемами загалом.

Лексико-словотвірні та граматичні інновації. Проблемі адаптації нових запозичених імен до лексичної, словотвірної та граматичної підсистем сучасної української літературної мови присвячене дослідження В. М. Фурси “Семантико-граматичне та словотвірне освоєння невідмінюваних імен” (2005). У ньому простежено динамічні процеси в семантичній структурі невідмінюваних іменників та прикметників, основні тенденції в диференціації роду невідмінюваних субстантивів, проаналізовано словотвірні можливості невідмінюваних лексем у творенні суфіксальних і складних одиниць, визначено особливості словотвірних та кореневих гнізд із невідмінюваним іменем у ролі їхнього вершинного слова.

Граматична лексикографія, яку репрезентують дві опубліковані праці – “Граматичний словник української мови. Сполучники” (К. Городенська, 2007) та “Словник дієслівного керування” (автори-укладачі: Л. М. Колібаба, В. М. Фурса, 2016).

Концепція “Граматичного словника української мови. Сполучники” не має аналогів у слов’янському мовознавстві. У цьому словникові на широкому ілюстративному матеріалі, дібраному з різностильових текстів, ґрунтовно схарактеризовано формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції сполучників сучасної української літературної мови, визначено їхні позиції у складному й простому ускладненому реченнях, походження та спосіб уживання.

“Словник дієслівного керування” – лексикографічно-граматична праця, у якій уперше в лінгвоукраїністиці на теоретичних засадах семантико-синтаксичної валентности проаналізовано граматичне керування найуживаніших однозначних і багатозначних українських дієслів та системно описано типове для сучасної української літературної мови морфологічне вираження значеннєво залежних від них форм іменників. Це нормативне видання стане в пригоді будь-якому мовцеві, не байдужому до культури свого мовлення, а також фахівцям, що працюють над створенням чи редагуванням текстів. Словник прислужиться також тим, хто хоче запобігти помилковому слововживанню, повернути до активного вжитку органічні для української мови відмінкові та прийменниково-відмінкові форми залежних від дієслів іменників (субстантивованих прикметників та дієприкметників) і займенників, що були несправедливого обмежені у вжитку в радянський період. Подані граматичні форми вираження керованих слів ґрунтовані на нормах української літературної мови, сучасних здобутках теоретичного і прикладного українського мовознавства та виважених засадах академічної науки.

У 2020 р. Л. М. Колібаба та В. М. Фурса підготували до друку друге, виправлене й доповнене видання “Словника дієслівного керування”.

 Науково-консультаційна робота охоплює: 1) консультування в усній та писемній формах окремих громадян і працівників різних установ щодо складних питань українського правопису, слово-, терміно- та формовживання; 2) пропагування напрацювань академічної науки на сторінках журналів “Українська мова”, “Дивослово”, “Українська мова і література в школах України ” та збірника “Культура слова”, через засоби масової інформації; 3) експертизу навчальної літератури.

Невідкладним питанням унормування сучасної української літературної мови присвячені науково-довідкові праці “Розмовляймо українською” (2012) І. Р. Вихованця та “Українське слово у вимірах сьогодення” (перше видання – 2014, друге видання – 2019) К. Г. Городенської. До цих культуромовних видань увійшли рекомендації, написані в жанрі мовної мозаїки, який започаткував І. Р. Вихованець.