ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО МОВОЗНАВЦЯ, ПРОФЕСОРА
ГРИГОРІЯ ЛЬВОВИЧА АРКУШИНА
Колектив Інституту української мови НАН України вразила сумна звістка: 10 жовтня 2026 року відійшов у засвіти Григорій Львович Аркушин — видатний український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, дослідник українських говірок, ономаст і лексикограф, засновник Західнополіського ономастико-діалектологічного центру Волинського національного університету імені Лесі Українки.
Григорій Аркушин народився на Волині, і все життя був нерозривно пов’язаний із рідним краєм. Закінчив Луцький педагогічний інститут, учителював. Від 1986 р. працював у Луцькому педагогічному інституті, згодом — Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Від 2005 р. — доктор філологічних наук, із 2006 р. — професор.
Усю свою багаторічну наукову діяльність Учений присвятив вивченню діалектного багатства Західного Полісся та суміжних територій, збереженню самобутності українських говірок, дослідженню народної лексики, словотвору, власних назв і мовної картини світу українців.
Дослідник синтезував наукові осягнення своїх Учителів – В. Ф. Покальчука, Й. О. Дзенлзелівського, Київської, Житомирської, Люблінської діалектологічних шкіл.
Григорій Львович багато в чому був новатором: органічно поєднував клопітку працю зі збирання мовного матеріалу з його системним лексикографічним, словотвірним, ареальним та ономастичним опрацюванням, упроваджував у науку передові технічні досягнення. Він першим почав додавати до тексту хрестоматій диски із записами діалектного мовлення, щоб записане слово для читачів звучало.
Ґрунтовні праці Григорія Львовича Аркушина входять до золотого фонду сучасного українського мовознавства. Це і монографія «Іменний словотвір західнополіського говору» (Луцьк, 2004), навчальні праці з української діалектології та ономастики, численні статті й дослідження з регіонального мовознавства («Силенська гуторка» (1996), «Західнополіська діалектологія» (2012), «Народна лексика Західного Полісся» (2014)); низка словників, із яких особливо цінний – двотомний «Словник західнополіських говірок» (Луцьк, 2000), фразеологічний словник «Сказав, як два зв’язав: народні вислови та загадки із Західного Полісся і західної частини Волині» (2003), «Словник евфемізмів, уживаних у говірках та молодіжному жаргоні Західного Полісся і західної частини Волині» (2005).
Виняткову наукову цінність мають лінгвогеографічні праці «Атлас західнополіських фауноменів» і «Атлас мисливської лексики Західного Полісся» (2008), у яких застосовано ареальний підхід для вивчення діалектних систем.
Серед найвідоміших праць ученого – зібрання автентичних діалектних текстів, що містять перлини живого народного мовлення: «Голоси з Підляшшя» (2007), «Голоси з Волинського Полісся» (2010), «Голоси з Берестейщини» (2012).
Важливою сторінкою наукової діяльності Григорія Львовича було вивчення власних назв: дослідження антропонімів, мікротопонімів, мікрогідронімів, прізвиськ та інших груп онімної лексики.
Науковий доробок ученого становить понад двадцять книг і двісті наукових статей. Його праці – важлива і надійна джерельна база для майбутніх досліджень із діалектології, історії, ономастики, етнолінгвістики, зразок для діалектологів-лексикографів. Водночас ці дослідження цінні і захопливі для широких кіл мовців, які цінують красу рідного слова.
Завдяки ініціативі та зусиллям Григорія Львовича засновано Західнополіський ономастико-діалектологічний центр на факультеті філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки, який став потужною мовознавчою лабораторією, об’єднав різні покоління дослідників у прагненні до системного вивчення мови Західного Полісся і суміжних ареалів. Йому вдалося створити на факультеті потужну діалектологічну школу, виховати гідних учнів – покоління молодих діалектологів, що продовжуватимуть справу свого Вчителя.
Григорій Львович тісно співпрацював із відділом діалектології Інституту української мови НАН України, дослідниками з багатьох кафедр університетів України, Університету Марії Кюрі Склодовської в Любліні. Він був постійним учасником наукових конференцій та семінарів; його доповіді неодмінно привертали увагу багатством нових цікавих мовних фактів, способом їх представлення, демонстрацією залюблення у свою справу і завжди були прикладом для молодих дослідників.
Світла пам’ять про Вченого – назавжди залишиться в наших серцях.
Щирі співчуття родині, колегам і близьким.
Інститут української мови Національної академії наук України