Шановні відвідувачі! Сайт працює в тестовому режимі
- Головна
- Про інститут
- Відділи та наукові групи
- Ради, комітети, комісії
- Періодичні видання
Діахронія у дослідженні української мови охоплює історичні процеси її формування та зміни від пізньослов’янського періоду (VI ст. н. е.) до сьогодення, що реалізовано в продовженні видань серії
Важливими для пізнання структури літературної мови, формування її норм є теоретико-граматичні пошуки у семантико-функціональному, когнітивному та ін. аспектах, створення граматичних словників (керівники напряму — д.філол.н., проф., чл.-кор. НАН України І.Р. Вихованець, д.філол.н., проф. К.Г..Городенська).
Аналіз функціональної, стильової диференціації літературної мови, мови художньої літератури як чинника розвитку естетичної виразності мови, взаємодії стандарту і субстандартів у контексті піднесення культури усної та писемної мови репрезентовано у формі довідників з культури мови, нормативних, стилістичних і тропеїчних словників, щопіврічника “Культура слова”, монографічних видань (керівник напряму — д.філол.н., проф., чл.-кор. НАН України С.Я..Єрмоленко).
Українська діалектна мова в її внутрішній диференціації та міжслов’янських зв’язках наочно репрезентується завдяки розвиткові лінгвістичної географії (підготовка атласів окремих мов та сімей мов; дослідження просторових відмінностей мови, історії постання одиниць діалектного членування).
Результати цієї роботи – перший в історії вітчизняного мовознавства Атлас української мови в 3-х томах, який здобув визнання далеко за межами України, удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки (2006); міжнародний науковий проект Загальнослов’янський лінгвістичний атлас (тт. 1–11, видання продовжується).
Серії монографій, збірників діалектних текстів, регіональних словників, створення Українського діалектного фонофонду спрямовані на синхронний та діахронний опис діалектної мови, її відношення до літературної мови, міждіалектних та міжмовних контактів на всіх мовних рівнях (керівник напряму — д.філол.н., проф. П.Ю. Гриценко).
Велике значення мають студії про вікову, професійну, соціальну диференціацію мови, які зорієнтовані у напрямках і чинниках еволюції мови, виявляють потенційні джерела розвитку її структури. Водночас не втрачає актуальності традиційна проблема розмежування сфер функціонування української мови як державної та інших мов, зокрема російської, кримсько-татарської, болгарської, румунської та ін. мов, які функціонують в Україні (керівник напряму — д.філол.н., проф. С.О. Соколова).
Онімний фонд України досліджують насамперед в етимологічному та історико-словотвірному аспектах, виявляючи глибинні зв’язки архаїчних власних назв України (насамперед назв водних об’єктів, гір, давніх населених пунктів) зі структурно чи генетично спорідненими, близькими назвами інших слов’янських і неслов’янських континуумів Європи (керівник напряму — д.філол.н. В.П. Шульгач).
Утвердження української літературної мови у сфері науки посилює увагу до практики укладання тлумачних та перекладних термінологічних словників різних галузей знань, вивчення природи терміна, закономірностей його творення, структури, семантики, шляхів поповнення терміносистем, їх систематизації та нормалізації; актуалізується координація процесів створення державних стандартів на терміни та визначення, прогнозування тенденцій подальшого розвитку національної терміносистеми (керівник напряму — д.філол.н. В.Л. Іващенко).
Вивчення словникового складу української літературної мови, вироблення критеріїв кодифікації новотворів, запозичень, стилістичної динаміки лексичного маркування має як теоретичне, так і практичне спрямування.
Традиції укладання словників поглиблено створенням Фразеологічного словника української мови: у 2-х кн. (1993), Словника синонімів української мови: у 2-х т. (1999), Російсько-українського словника (2003), Українсько-російського словника (2004). Переорієнтація сучасної лексикографічної практики стимулює розвиток теорії лінгвістичного корпусу, практичних методик формування бази даних на основі комп’ютерних технологій (керівник напряму — к.філол.н., с.н.с. І.С. Гнатюк).
Віднедавна в Інституті функціонує відділ структурно-математичної лінгвістики, де займаються комп’ютерним моделюванням мовних явищ, розпрацьовують концепції українських словників нового покоління, розробляють засоби автоматичного укладання лексикографічної продукції. За мету на найближчу перспективу поставлено створення електронного морфемно-словотвірного фонду української мови (керівник напряму – д.філол.н., проф. Є.А. Карпіловська).
До останнього часу в Інституті розвивався науково-дослідний напрямок експериментального вивчення української мови із застосуванням комп’ютерних програм для окреслення взаємозв’язків української орфографії та особливостей сучасної української вимови, розбірливості української мови в умовах шумових перешкод, сегментно-просодичної характеристики українського мовлення, соціофонетичних аспектів усного українського мовлення, що знайшло втілення у монографіях, статтях, посібниках (колишні співробітники, керівники напряму — д.філол.н., проф. А.Й. Багмут, к.філол.н. Л.М. Хоменко).
В Інституті створено та зберігаються лексична картотека (понад 6 млн. одиниць), фонотека, що містить записи сучасної української (60 годин звучання), а також російської, польської, чеської, словацької, англійської, французької, німецької мов. Є записи синтезованого мовлення, записи голосів видатних представників української науки та культури (зокрема, Л.А. Булаховського, В.В. Виноградова, І.К. Білодіда, М.Т. Рильського, Л.О. Близниченка, М.М. Пилинського, Є.П. Кирилюка, П.Т. Бойка, Ю.Я. Ващенка, Л.В. Пасєкової та ін.).
Київські граматична, діалектологічна, ономастична наукові школи здобули світовий авторитет.
Низку наукових завдань учені Інституту української мови НАН України реалізують у тісній співпраці з фахівцями інших країн.
Так, українські діалекти, їхню диференціацію й розвиток структури вивчають у межах фундаментального міжнародного наукового проекту “Загальнослов’янський лінгвістичний атлас” (опубліковано 12 томів, робота продовжується), співпрацюючи з мовознавчими установами академій усіх слов’янських країн та Німеччини. Триває наукове співробітництво з ученими 40 європейських країн щодо створення “Лінгвістичного атласу Європи” (д.філол.н., проф. П.Ю. Гриценко).
Науковці Інституту виступили співвиконавцями започаткованого у 90-х роках ХХ ст. Комісією з розвитку слов’янських літературних мов Міжнародного комітету славістів проекту Najnowsze dzieje języków słowiańskich (координатор С. Ґайда; Ополе, Польща). Результатом стало колективне дослідження Українська мова 1945–1995 рр. (д.філол.н., проф. С.Я. Єрмоленко, 1999 р.).
Дослідники-фонетисти брали участь у розробленні міжнародного проекту “Фонетичні зміни в слов’янських мовах у 1944 – 2000 роках” (к.філол.н. Л.М. Хоменко), запропонованого Комісією з фонетики та фонології при Міжнародному комітеті славістів. Підтримувалися зв’язки з Пізанським університетом (Італія). Результатом співробітництва став підручник “Українська мова для італійців. Елементарний курс” (автори Джорджо Черраї та Людмила Хоменко, 1998 р.).
Інститут видає щоквартальник «Українська мова», щопіврічники «Культура слова», «Лексикографічний бюлетень», «Термінологічний вісник», «Студій з ономастики та етимології».
В установі функціонують наукова рада «Українська мова» (голова — д.філол.н., проф. П.Ю. Гриценко), спеціалізована вчена рада Д 26.173.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 — українська мова (голова — д.філол.н., проф. К.Г. Городенська), рада молодих учених (голова — м.н.с. М.М. Ткачук).
Щорічно Інститут провадить набір до докторантури та аспірантури зі спеціальності 10.02.01 — українська мова.