[5 вересня 2022 р. на сайті
https://russian.rt.com/russia/news/1043998-rossiya-institut-yazyk опубліковано повідомлення про звернення депутата Держдуми Є. Федорова до Голови Міннауки РФ щодо створення в Росії Інституту регулювання норм української мови.
Чи це не запізнілий аналог того, що Україна на початку своєї незалежності створювала Інститут Росії в Україні, Інститут СНД чи щось інше? А головне: задля чого такі раптові «щедроти» на додаток до щоденних бомбардувань Росією міст і сіл України?]
Після відкритого нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 р. попередню модель війни проти України – так звану гібридну війну – Росія поєднала з новими прийомами ведення війни.
Поєднала, але не відмовилася від феєрверка маніпуляцій, неправди, технологій медіатиску на Україну й увесь світ.
Як і в попередній період війни 2014 – початку 2022 р., Росія продовжує активно підживлювати й імплементувати у свідомість мільйонів – як у Росії, так і в Україні й у всьому світі – свою головну ідеологему: «законність» нового призбирування і приєднання до Росії нових загарбаних територій, які Росія щораз оголошує «законним простором своїх національних інтересів». Звідси – наполегливе просування нових «референдумів» на тимчасово окупованих українських теренах, спроби сформувати ілюзію законності та перспективності свого перебування в Україні. Як і в попередні роки неоголошеної війни проти України, російські політичні й інформаційні центри щодень наполегливо нав’язували думки про нереальність України як держави, відсутність у сучасній цивілізації українців як окремого народу, відсутність української мови як лінгвофеномену сучасності, бо, за доктриною Кремля, є лише один народ, одна держава Росія та одна російська мова. Українська мова – субстанція ідеальної гуманності – виявилася обагреною кров’ю: Кремль вирішив, що за українську мову треба карати і знищувати українців, що українці – це російськомовний народ, відповідно – це об’єкт і простір захисту з боку Росії. Що це не медійна риторика, свідчать укази Путіна, ухвалення низки нових законів, розгляди різноманітних ініціатив у Держдумі. Загальний наратив «вас немає, а є лише один народ – російський» подають у Росії як наукове відкриття і як підставу та керівництво до конкретної законотворчої діяльності. Доводиться шкодувати, що в самій Росії ці божевільні ідеї не мають належного заперечення та опору навіть серед членів Академії наук Росії і чимало академіків публічно вже підтримали подібні думки. Були голоси й проти. Але їх не почули в самій Росії.
Ідеї заперечення українськості українців передували потуги розчинити українців у російськості, домогтися прийняття такої підміни не лише у внутрішньоросійських політичних дискурсах, а й у світових медіаджерелах. Боротьба за нівеляцію українців, за їх ототожнення з росіянами тривала впродовж століть. Це стало визначальною ідеологемою «русского мира» в Україні. Проте всі намагання Росії створити такий простір в Україні остаточно провалилися 24 лютого. Провалилися зухвалі спроби вкотре принизити національну гідність українців, ствердити право росіян на нове панування.
Усім в Україні й світі стало зрозуміло, що, попри незавершеність активної фази воєнних дій, український народ морально переміг!
Переможе й фактично, мілітарно!
На цю перемогу українці вже поклали тисячі безвинних жертв. А ще – мільйони родин, зрушених із рідних місць, зруйновані міста і села, відкинення України в глибоке економічне провалля… Ментальний вибір українців, їхнє ментальне самозбереження в сучасній світовій цивілізації – сьогодні це той найвищий здобуток, який підносить кожного українця над тяжкими обставинами.
В умовах тотального політичного, іміджевого та економічного програшу Росії в сучасному світі, на тлі неприхованого геноциду українського народу Кремль регулярно цинічно ініціює заходи задля створення ілюзії можливих позитивних перспектив для українців, якщо вони здадуться на волю росіян. Ці хворобливі політичні фантазії фонтанують «новими ідеями»: це і спрощений порядок отримання громадянства Росії всіма жителями України; це й визнання всіх українців російськомовними, що їх Росія зобов’язується захищати (аж до фізичного знищення!) від української мови, української історичної пам’яті, ментальності, природної українськості. Забувши про доктрину Путіна, який говорив, що українська мова – це вигадка, росіяни беруться порядкувати в самій українській мові. Росіяни хочуть визначати, якою має бути українська мова для українців на території Росії (читай – на теренах упокореної України)! Знищивши всі підручники української мови й українською мовою з інших предметів, росіяни взялися за створення своїх підручників української мови для окупованих територій. Вражаюча «благородна турбота» про освіту українських дітей!
Наведу кілька цитат (мовою оригіналу):
«…украинский язык является неотъемлемой, значимой частью культуры России, а в Крыму имеет статус государственного наряду с русским и крымскотатарским.
Для защиты украинского языка законодатель предлагает создать учреждение, которое будет регулировать правила его использования на территории России, будет независимым от политических решений и попыток искусственных реформ языка со стороны Киева».
«В целях сохранения украинского языка и снижения искусственного, политически ангажированного влияния на него прошу вас рассмотреть вопрос о целесообразности создания в России учреждения (института), регулирующего нормы украинского языка».
І далі зазначено:
«… в период формирования украинских националистических идей в начале XX века, а также в наши дни предпринимаются попытки искусственно изменить правописание, фонетику украинского языка, интегрировать в него новую лексику с целью отдалить от русского».
Нагадаємо, що Український правопис (2019) – це кодекс, простір дії якого – насамперед Україна, а також ті позаукраїнські регіони, де приймають такий правопис і користуються ним. Це не особливість саме цього правопису, а традиція використання правописів будь-яких мов. Ні ідеологія Українського правопису (2019), ні його мета, спрямування і зміст не є об’єктом «турботи і піклування» поза Україною. А тим більше глибоко аморальною є «турбота» росіян, які, нагадаємо, ще в ХІХ столітті тотально забороняли українське друковане слово, українськомовну освіту, українськомовну творчість. Згадаймо, що навіть графіка, допущена до публікування окремих фольклорних текстів, мала бути лише російською – «ярижкою», не говорячи вже про розвиток і збереження української вимови, фонетики, граматики, лексики… А в ХХ столітті тотальне керування процесом зросійщення української мови, формування якогось особливого і неросійськомовного, і неукраїнськомовного простору в Україні набуло інших форм, мало всеохопний вияв і вплив не лише на визначення сфер мінімального демонстративного допущення української мови, а й впливи на структуру української мови – фонетику, граматику, лексику, наукову термінологію. Автор цитованого звернення зраджує свою головну печаль: Український правопис (2019), на його думку, віддаляє українську мову від російської, скидає російське управство з української мови, робить крок до українізації української мови. Фахівці знають, що Український правопис (2019) – це ще дуже несміливі кроки до необхідної українізації сучасної української літературної мови, а про повноту цього процесу годі й говорити! Важливо, що коло українських мовознавців, свідомість яких ґрунтується на наукових засадах, знанні історичних глибин української мови, її визначальних типологічних ознак на тлі інших слов’янських мов і розумінні державотворчої ролі української мови, щодень ширшає. Тому перспектива удосконалення і українського правопису, і українських словників, і української термінології є цілком обнадійливою! Українська мова є і буде далі розвиватися, розпросторюватися у своєму функціонуванні як єдина державна мова України!
…Ініціатив росіян, подібних до розглянутої, не бракувало й, імовірно, не бракуватиме й надалі. Тож будьмо пильними, не потрапляймо в тенета політичних маніпуляцій!
Директор Інституту української мови
Національної академії наук України
д. ф. н., проф. П. Ю. Гриценко
