Шановні відвідувачі! Сайт працює в тестовому режимі
- Головна
- Про інститут
- Відділи та наукові групи
- Ради, комітети, комісії
- Періодичні видання
Апарат Ш(ша)В(ве)Л(ел)
У професійному вжитку медичних працівників та повсякденному мовленні українців з’явилася назва апарат штучної вентиляції легенів, яку нерідко передають ініціальною абревіатурою ШВЛ і вимовляють як ше ве ел. Проте така вже, на жаль, узвичаєна вимова неправильна, оскільки назва першої букви в ній ша, а не ше. Відповідно до назв букв – складників абревіатури ШВЛ її потрібно вимовляти як ша ве ел.
(Городенська К. Г. Апарат Ш(ша)В(ве)Л(ел). Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 12)
Буква ґ у власних назвах
У новому «Українському правописі» внесено зміни до передавання звука [ґ] в деяких українських та чужомовних власних назвах, що зумовило зміни в їх правописі. Зокрема:
Отже, у деяких топонімах України та прізвищах українців відповідно до вимови в них звука [ґ] пишемо лише букву ґ, тоді як у чужомовних прізвищах та іменах людей звук [g] можемо позначати буквами г і ґ.
(Городенська К. Г. Буква ґ у власних назвах. Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 13 )
В Івано-Франківську живуть іванофранківці
На карті України є міста, містечка та села, що мають складні назви, які пишемо з дефісом. Вони утворені з двох іменників – особових імен (с. Катерино-Платонівка, с. Михайло-Ганнівка, с. Михайло-Олександрівка, с. Івано-Захарівка) чи загальних назв (Пуща-Водиця), імені і прізвища, яке нерідко поширене суфіксом (м. Івано-Франківськ), або ж з іменника і прикметника, що мають різні значення (м. Білгород-Дністровський, м. Кам’янець-Подільський, м. Володимир-Волинський, м. Новоград-Волинський, с. Михайло-Коцюбинське та ін.). Похідні від них прикметники так само пишемо з дефісом, пор.: Катерино-Платонівська школа, Михайло-Ганнівська школа, Михайло-Олександрівська школа, Івано-Захарівська школа, Пуща-Водицький курорт, Івано-Франківський вокзал, Білгород-Дністровський район, Кам’янець-Подільський район, Володимир-Волинський район, Новоград-Волинський район, Михайло-Коцюбинська рада та ін.). У правописі назв мешканців таких населених пунктів спостерігаємо розбіжності. У деяких довідкових виданнях, зокрема в «Словнику відтопонімних прикметників і назв жителів України» В.О. Горпинича (Дніпропетровськ, 2000) запропоновано писати їх також переважно з дефісом, напр.: катерино-платонівці (с. 146), михайло-ганнівці (с. 211), михайло-олександрівці (с. 211), кам’янець-подільці (с. 141), володимир-волинці (с. 59), новоград-волинці (с. 227), михайло-коцюбинці (с. 211) та ін. Незрозуміло, чому назви одних мешканців з першим компонентом Івано- в цьому словникові треба писати з дефісом (івано-захарівці від Івано-Захарівка (с. 134), а назви інших – разом (іваномихайлівці від Івано-Михавлівка), іванопавлівці (від Івано-Павлівка), іванослиньківці (від Івано-Слиньківка), іванофедорівці (від Івано-Федорівка), іванофранківці (від Івано-Франківськ) та ін. (с. 134). Щоб усунути цю непослідовність, у новому «Українському правописі» до § 154, де йдеться про правопис складних географічних назв із дефісом, подано примітку 1, у якій зазначено, що назви жителів у формі іменників, які утворені від назв населених пунктів, частини яких поєднані дефісом, пишемо разом.
Отже, відповідно до цієї норми потрібно писати разом білгороддністровці, володимирволинці, іванофранківці, кам’янецьподільці, кончазаспівці, новоградволинці; іванозахарівці, іваномихайлівці, іванопавлівці, іванослиньківці, іванофедорівці, катериноплатонівці, михайлоганнівці, михайлокоцюбинці, михайлоолександрівці та багато інших. Деякі з них мають і прості найменування мешканців міст і сіл, що утворені від одного зі складників назви міста чи села, пор.: франківці, захарівці, михайлівці та ін., але їх використовують у місцевому вжитку.
За цим правилом нового «Українського правопису» потрібно писати разом також іменникові найменування мешканців міст і країн світу, назви яких поєднані дефісом, напр.: Нью-Йорк – ньюйорківці, Лас-Вегас – ласвегасці, Коста-Рика – костариканці, Санкт-Петербург – санктпетербургівці.
(Городенська К. Г. В Івано-Франківську живуть іванофранківці. Українська мова і література в школах України. 2020. № 6. С. 16)
Дво-, три-, чотири і двох-, трьох, чотирьох у складних словах
За «Українським правописом» 1993 року у складних прикметниках та іменниках потрібно було вживати числівникові компоненти дво-, три-, чотири- перед приголосним, зокрема і й (двоквартирний, двокілограмовий, двозвук; трикамерний, триметровий, триніжок; чотирибальний, чотириногий, чотирикутник; двоярусний, триярусний), і двох-, трьох-, чотирьох- – перед голосними а, о (двохосьовий, чотирьохактний) та у складних порядкових числівниках двохсотий, трьохсотий, чотирьохсотий, двохтисячний, трьохтисячний, чотирьохтисячний, двохмільйонний, трьохмільйонний, чотирьохмільйонний і т. д. [§ 25, п. 3, а), б)]. Проте орфографічні словники української мови, укладені за цим правописом, зафіксували непослідовність у вживанні таких компонентів перед голосними: у прикметниках були двох-, трьох-, чотирьох- (двохатомний, двохелементний трьохелектродний, трьохосьовий, чотирьохосьовий та ін.), а в іменниках – дво-, три-, чотири- (двооксид, триокисень, триоксид, чотириокисень, чотириоксид та ін.).
В «Українському правописі» 2019 року усунули відзначену непослідовність. Тепер перед приголосним, зокрема і й, та голосним потрібно вживати тільки дво-, три-, чотири- [§ 35, п. 2, 2), п. 3, 2)]: двовимірний, двоєдиний, двоярусний, двоосьовий, двобій, двоєборство; трикімнатний, триярусний, триактний, триатомний, триніжок, триоксид; чотирибальний, чотириярусний, чотириосьовий, чотирикутник, чотириоксид та ін.
Форми двох-, трьох-, чотирьох- за новим правописом уживані лише в порядкових числівниках, утворених від кількісних складних числівників двісті, триста, чотириста, складених дві тисячі, три тисячі, чотири тисячі, два мільйони, три мільйони, чотири мільйони і т. д. та у складних іменниках на –річчя, похідних від числівників двісті, триста, чотириста, бо для таких порядкових числівників і складних іменників, як відомо, твірною основою слугує форма родового відмінка співвідносного з ними кількісного числівника: двісті → двохсот → двохсотий, двохсотріччя; триста → трьохсот → трьохсотий, трьохсотріччя; чотириста → чотирьохсот → чотирьохсотий, чотирьохсотріччя; дві тисячі → двох тисяч → двохтисячний; три тисячі → трьох тисяч → трьохтисячний; чотири тисячі → чотирьох тисяч → чотирьохтисячний; два мільйони → двох мільйонів → двохмільйонний; три мільйони → трьох мільйонів → трьохмільйонний; чотири мільйони → чотирьох мільйонів → чотирьохмільйонний і т. д.
Отже, відповідно до змін, унесених до «Українського правопису» 2019 року, у складних прикметниках та іменниках у позиції перед будь-якими буквами потрібно писати дво-, три-, чотири-, а в порядкових числівниках, утворених від складних числівників двісті, триста, чотириста і складених дві тисячі, три тисячі, чотири тисячі; два мільйони, три мільйони, чотири мільйони; два мільярди, три мільярди, чотири мільярди, та в іменниках на -річчя – форми двох-, трьох-, чотирьох-.
(Городенська К. Г. Дво-, три-, чотири і двох-, трьох, чотирьох у складних словах. Українська мова і література в школах України. 2021. № 3. С. 13 )
Діджиталізація – диджиталізація – дигіталізація
Комунікативний простір України, особливо засобів масової комунікації, віднедавна заполонило іншомовне слово діджиталізація, у якому відповідно до правила «дев’ятки» після букви д потрібно писати и (див.: § 129, ІІІ, п.1), тобто диджиталізація. Саме так його пишуть ті, хто дотримується зазначеного правила. Це слово вживають як аналог до відоміших в українській мові іменників оцифрування та оцифровування, співвідносних із дієсловами оцифрувати – оцифровувати. Багато хто сприйняв слово диджиталізація як новітнє запозичення. Насправді не так, оскільки в деяких словниках (див.: https://sum20ua.com/Entry/index?wordid=215006&page=755; https://goroh.pp.ua/%D1%82%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F/%D0%B4%D0%B8%D0%B3%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F), це запозичення вже зафіксоване як дигіталізація. Отже, в українській мові поряд опинилися два іменники, що двома способами передають те саме слово англійської мови: дигіталізація – це транслітерований іменник, у якому букву латиниці g передано кириличною буквою г і не враховано, який звук вона позначає; диджиталізація – транскрибований іменник, який відтворює англійську вимову запозичення, зокрема те, що буква g тут позначає звук, подібний до українського [дж], а не [г]. У новому «Українському правописі» регламентовано лише передання в українській мові буквою г звука [g], позначеного на письмі g (див.: § 122, п. 1).
Отже, щоб уникнути вибору між транслітерованим запозиченням дигіталізація і транскрибованим диджиталізація, радимо і надалі послуговуватися в українській загальномовній і спеціальній практиці вже усталеними, звичними і зрозумілими за значенням іменниками оцифрування й оцифровування та дієсловами оцифрувати й оцифровувати.
(Городенська К. Г. Діджиталізація – диджиталізація – дигіталізація. Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 13 )
Дýжка – дужкú – дві дýжки різної форми
У тлумачних словниках та інших довідкових виданнях дужки визначено як парний розділовий знак та парний математичний знак. Саме тому це слово вживають у формі множини з відповідними дієсловами, унаслідок чого постали стійкі дієслівні словосполучення, одні з яких узвичаєні у працях із пунктуації та підручниках і посібниках з української мови (пор.: брати / узяти в дужки, уживати (використовувати, застосовувати) круглі дужки, уживати (використовувати, застосовувати) дужки різної форми, ставити круглі дужки, розкрити дужки, закрити дужки та ін.), другі – у математичних текстах та завданнях із математики, алгебри тощо (пор.: винести за дужки, розкрити дужки). У цих словосполученнях наголошують або перший, або другий склад іменника дужки, тобто вимовляють брати / узяти в дýжки і в дужкú; уживати (використовувати, застосовувати) круглі дýжки і круглі дужкú; винести за дýжки і дужкú; розкрити дýжки і дужкú. А як правильно наголошувати його? Потрібно запам’ятати, що дужка – це іменник першої відміни жіночого роду із суфіксом -к-, який у відмінкових формах однини, подібно до структурно однотипних (пор.: діжка, книжка, копійка та ін.), має наголошений корінь: Н. в. дýжка, Р. в. дýжки, Д. в. дýжці, З. в. дýжку, О. в. дýжкою, М. в. дýжці, Кл. в. дýжко (напр.: Уживання одиничної закритої круглої дýжки після арабських цифр або букв у рубриках), а у відмінкових формах множини, крім родового відмінка, – наголошене закінчення (пор.: Н. в. дужки-ú, Р. в. дужóк-Ø, Д. в. дужк-áм, З. в. дужк-ú, О. в. дужк-áми, М. в. дужк-áх, Кл. в. дужк-ú). Лише за умови поєднання із числівниками два, три, чотири іменник дужка потрібно вживати в усіх відмінках із таким самим наголосом, що й в однині: Н. в. дві дýжки, Р. в. двох дýжок, Д. в. двом дýжкам, З. в. дві дýжки, О. в. двома дýжками, М. в. двох дýжках, Кл. в. дві дýжки, напр.: За «Українським правописом» 2019 року наприкінці речення не можна вживати дві дýжки однакової форми: потрібно використовувати зовнішні квадратні дужкú і внутрішні круглі дужкú.
Отже, правильно вимовляти дýжка, дужкú, круглі дужкú, квадратні дужкú, ламані дужкú, дві дýжки різної форми.
(Городенська К. Г. Дýжка – дужкú – дві дýжки різної форми. Українська мова і література в школах України. 2020. № 10. С. 10 )
Єднальні сполучники після я, ю, є, ї
Досить поширеною помилкою в українському писемному вжитку стало використання єднального сполучника й після букв я, ю, є, ї, що позначають два звуки, відповідно йа, йу, йе, йе, напр.: Моя й твоя мрії вписалися в сьогодення; Позначаємо дужкою й знаком оклику; Дослідники вивчають націє- й державотвірні процеси; Потрібно розмежувати свої й чужі проблеми. Це спричинено, очевидно, правилом, за яким між буквами, що позначають голосний і приголосний звуки, в українській мові потрібно вживати сполучник й. Проте назване правило не можна поширювати на позицію після букв я, ю, є, ї, що передають звук й та інший голосний звук, оскільки це призведе до появи на стиках слів звукосполучень ййа, ййу, ййе, ййі. Саме тому до нового «Українського правопису» введено правило, за яким після й, я, ю, є, ї потрібно вживати сполучники і, та (див.: § 24, п. 4).
Отже, подані на початку речення правильно написати так: Моя і твоя мрії вписалися в сьогодення; Позначаємо дужкою і (та) знаком оклику; Дослідники вивчають націє- і (та) державотвірні процеси; Потрібно розмежувати свої і чужі проблеми.
(Городенська К. Г. Єднальні сполучники після я, ю, є, ї. Українська мова і література в школах України. 2020. № 7–8. С. 22)
Зовнішні і внутрішні дужки
У наукових текстах, навчальній та іншій довідковій літературі наприкінці речень нерідко ставили дві закриті круглі дужки, одна з яких закривала покликання на автора чи джерело, а друга – вставлене речення, перелік слів, словосполучень, інших конструкцій, що ілюструють певне твердження чи правило, пор. речення з монографії «Теоретична граматика української мови. Синтаксис» А. Загнітка: Субстантивий компонент в інфінітива посилюється: 1) в позиції підмета; 2) в позиції додатка; 3) в інфінітиві уявлення (В.В. Виноградов назвав такі конструкції інфінітивно-називними реченнями…: Йти вночі до лісу? Ні, це страшно та й небезпечно (О. Слісаренко)); У функції першого [компонента складеного присудка] можуть уживатися: 1) дієслова руху: йти, бігти, ходити, тікати, рушати, їхати (Я зайшов сюди безвинний (Ю. Мушкетик)); 2) дієслова тимчасового перебування в стані: стояти, сидіти, лежати, спати, чекати (А люди ще стояли стривожені (А. Яна)); 3) дієслова зі значенням переходу із стану в стан : прокинутися, спати, рости, родитися, зупинитися, впасти (Микола родився душею сім’ї (Я. Гоян)); 4) дієслова, що виражають діяльність, існування: жити, працювати слухати (У ці дні всі в’язні жили в очікуванні зустрічі з новими політв’язнями (М. Руденко)); 5) дієслова мовлення: сказати, заговорити, промовити провідати доповідати (Дівчина заговорила першою (Марко Вовчок)).
Дві закритих круглих дужки використовували також і наприкінці покликання на повний бібліографічний опис праці, яке відповідно до узвичаєних вимог узято в круглі дужки: одна з них закриває покликання, а друга – це одинична закрита кругла дужка, ужита після цифри чи малої букви, що входять до бібліографічного опису цієї праці як позначення її рубрики: напр.: (див.: Український правопис. К. : Наук. думка, 1993, § 26, п. 1, а)).
Траплялися зрідка дві закриті круглі дужки наприкінці графічного варіанта суфікса, після якого вжито у круглих дужках закінчення, тому що одна них закривала такий варіант, а друга – закінчення, напр.: Суфікс -ен(я) і його графічний варіант (-єн(я)) вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.
Багато хто в усіх названих позиціях ставив одну (спільну зовнішню і внутрішню) закриту круглу дужку, пор. приклади з різних праць: Однослівну назву вечора напередодні Різдва, або Святого вечора, досі пишуть неоднаково: …в «Українському правописі» та деяких орфографічних словниках української мови – як складний іменник свят-вечір (Свят-вечір), що пишеться через дефіс (див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 2007, § 26, п. 2, 1), а); У суфіксах зі зменшено-пестливим значенням –ечок (-єчок), -ечк-(а) (-єчк-(а), -ечк-(о) (-єчк-(о) пишемо е (є): верше́чок, міше́чок, крає́чок; ді́жечка, копі́єчка, Марі́єчка, рі́чечка; віко́нечко, слове́чко, яє́чко.
Про збіг у реченні внутрішніх і зовнішніх дужок ішлося у примітці 2 § 123 “Українського правопису» 1993 року, на основі якої можна було в разі потреби застосовувати дужки різної форми: круглі і квадратні, причому круглі треба ставити в середині квадратних. Але, як бачимо з вище наведених прикладів, цього правила не дотримувалися У новому «Українському правописі» 2019 року (див.: § 163, ІІ, п. 1) також є правило про використання дужок різної форми: круглих (як внутрішніх) і квадратних (як зовнішніх) – у текстах наукового та офіційно-ділового стилів, для того щоб точно й однозначно передати інформацію. Це означає, що замість двох закритих круглих дужок чи однієї спільної (зовнішньої і внутрішньої) закритої круглої дужки потрібно ставити зовнішні квадратні дужки, а в межах їх – круглі дужки. Цього правила послідовно дотримано у відповідних позиціях чинного тепер правопису, пор.: Суфікс -ен-(я) [-єн-(я)] вживаємо в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, совеня, чаєня; У суфіксах –овськ– (-ий) [-ьовськ-(-ий)], -евськ-(-ий) [-євськ-(-ий)], -івськ-(-ий) [-ївськ-(-ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі-ов
(-ьов), -ев (-єв), -ів (-їв) зберігаємо ту саму букву (о, е, є, і, ї), що й в основній назві… Зовнішні квадратні і внутрішні круглі дужки використано і в тих працях, що побачили світ після опублікування нового «Українського правопису», зокрема у другому виданні книжки «Українське слово у вимірах сьогодення» (2019) К. Городенської, пор.: Писати разом слово Святвечір запропоновано в новому «Українському правописі» [К. : Наук. думка, 2019, § 35, п. 5, 1)]; …обов’язковою морфонологічною умовою творення прикметників від українських і неукраїнських географічних назв з основою на к є чергування цього звука із [ц’] перед суфіксом -ськ- [див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 2019, § 153, п. 2, 2)].
Отже, не можна вживати поряд дві круглі дужки або одну спільну круглу дужку. У таких позиціях потрібно застосовувати дужки різної форми: зовнішні – квадратні, і внутрішні – круглі.
(Городенська К. Г. Зовнішні і внутрішні дужки. Українська мова і література в школах України. 2020. № 10. С. 10 )
І.П. Котляревський і Котляревський І.П, Іван Котляревський та І. Котляревський
Перед багатьма, особливо документознавцями, учителями, науковцями та іншими фахівцями, як свідчать їхні звернення до Інституту української мови НАН України, нерідко постає запитання про місце ініціалів (перших літер імені та по батькові) щодо прізвища: одні пишуть їх після нього (Котляревський І.П., Шевченко Т.Г., Франко І.Я.), а інші – перед ним (І.П. Котляревський, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко). Розташування ініціалів залежить від принципу подання прізвищ у тексті. Якщо потрібно перерахувати прізвища за алфавітом, то ініціали пишуть після них, напр.:
Або: Антонюк Н.О., Береговий С.В., Вакуленко В.В., Горбач О.В, Ґиґа С.І.
Так розташовують прізвище та ініціали і в бібліографічних описах, напр.: Плющ М.Я. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Київ: Видавничий Дім «Слово», 2010.
Якщо подання прізвищ не ґрунтоване на алфавітному принципі, то ініціали пишемо перед ними. Це буває в текстах наукових праць – статей, монографій (напр.: Підґрунтя сучасних наукових концепцій синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень сформовано в теоретичних студіях О.О. Потебні, Л.А. Булаховського, О.С. Мельничука, І.К. Кучеренка, І.Р. Вихованця, П.С. Дудика, Н.Л. Іваницької та ін.), ділових документів (напр.: В обговоренні проєкту закону взяли участь Г.П. Костенко, Ю.А. Авраменко, Д.В. Гнатюк та ін.; Збірку «Поет у повітрі» (2002) Василя Герасим’юка відзначено Національною премією України імені Т.Г. Шевченка 2003 року).
Із 90-х років минулого сторіччя в текстах почали подавати повне особове ім’я і прізвище або один ініціал (імені) перед прізвищем. Проте є певні особливості у використанні двох ініціалів і одного ініціала чи повної форми імені. У ділових документах уживають два ініціали, що зумовлено потребою точно назвати особу.
У наукових, навчальних та інших жанрах наукового стилю дозволено писати повне особове ім’я і прізвище (напр.: Головою МУРу – об’єднання українських письменників в еміграції – був Улас Самчук; До Нью-Йоркської групи входили Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Патриція Килина, Віра Вовк та ін.), один ініціал (імені) перед прізвищем (напр.: Головна тема роману «Тигролови» І. Багряного – зображення протистояння людини-особистості тоталітарній системі) та псевдонім у формі імені й прізвища (напр.: Микола Хвильовий (справжнє ім’я – Фітільов Микола Григорович) народився в с. Тростянці, що на Харківщині).
Проте в бібліографічних описах один ініціал чи повне ім’я автора треба подавати після прізвища, пор.: Дзюба І. Свіча у кам’яній пітьмі. Передмова // Стус В. Палімпсест. Київ: Факт, 2003; Курило Олена. Уваги до сучасної української літературної мови. Київ: Основи, 2008.
Отже, місце двох ініціалів щодо прізвища визначає потреба подати їх за алфавітним чи неалфавітним принципом. Повне особове ім’я чи один ініціал уживають перед прізвищем, за винятком бібліографічних описів.
(К.Г.Городенська)
Їдьте шляхом, але не вдосконалюйте шляхом змін…
В українській мові нормативні та природні дієслівні словосполучення їхати шляхом, їздити шляхом, ходити шляхом, рухатися шляхом, бігти шляхом і под., у яких іменник шляхом, ужитий у формі орудного відмінка однини, означає смугу землі, якою їздять, ходять, тобто дорогу. Словники української мови зафіксували також похідний прийменник шляхом, утворений з адвербіалізованої форми орудного відмінка іменника шлях. Він поєднуваний переважно з віддієслівними іменниками на -ння,
-ізація / -изація, -ація, з нульовим та іншими суфіксами, що свідчить про його книжний характер, пор.: Нові слова утворено шляхом складання основ; Звук [g] переданий шляхом адаптації до звукового складу української мови – буквою г; Досягти очікуваного результату шляхом змін…; Шляхом бінарного поділу розмножуються прокаріоти, одноклітинні гриби… Щоправда, у деяких новітніх тлумачних словниках української мови прийменник шляхом маркований як розмовний і означає ‘за допомогою чого-небудь’ (Великий тлумачний словник сучасної української мови. Укл. і голов. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. С. 1626). Проте із таким стилістичним маркуванням не можна погодитися хоч би з огляду на книжний характер іменників, з якими його поєднують, та на використання переважно в науковому й офіційно-діловому стилях.
Українська мовна практика засвідчує поступове витіснення прийменника шляхом, що спричинено, найімовірніше, його шаблонністю, одноманітністю. Замість нього вживають органічніші, різноманітніші засоби, серед яких прийменники через, якщо визначаємо те, що сприяє досягненню певної мети (пор.: Обмежити пандемію шляхом заборон і Обмежити пандемію через заборони), унаслідок / внаслідок для увиразнення значень способу та причини-результату (пор.: Нову назву утворено шляхом переосмислення значення вихідного слова і Нову назву утворено внаслідок переосмислення значення вихідного слова; Шляхом нагрівання каучуку із сіркою отримують… і Внаслідок нагрівання каучуку із сіркою отримують…), іменники у формі орудного відмінка, коли треба назвати спосіб досягнення чого-небудь (пор.: Нові слова утворено шляхом поєднання основ і Нові слова утворено поєднанням основ; Шляхом брунькування може розмножуватися… і Брунькуванням може розмножуватися…), та дієприслівникові звороти з різними відтінками адвербіального значення (пор.: Налагодити виробництво товарів шляхом використання нових технологій і Налагодити виробництво товарів, використавши нові технології; Утворити нову назву шляхом переосмислення значення вихідного слова і Утворити нову назву, переосмисливши значення вихідного слова).
Отже, замість прийменника-канцеляризму шляхом природніше вживати в українській мові прийменники через, унаслідок / внаслідок, іменники у формі орудного відмінка та дієприслівникові звороти, що виражають значення способу досягнення чого-небудь.
(Городенська К. Г. Їдьте шляхом, а не вдосконалюйте шляхом змін. Українська мова і література в школах України. 2021. № 3. С. 13 )
Масковий, а не масочний режим
Представники Міністерства охорони здоров’я України закликають громадян дотримуватися в умовах карантину масочного режиму, тобто носити маску в місцях, визначених постановою Кабінету Міністрів. Услід за ними словосполучення масочний режим уживають бездумно й інші люди, не підозрюючи, що воно російське. В українській літературній мові від іменників із суфіксом або кінцевим основи -к- прикметники утворюють за допомогою суфікса -ов-, пор.: виставка – виставковий, ямка – ямковий, казка – казковий, відповідно маска – масковий.
Отже, в умовах карантину громадянам України потрібно дотримуватися маскового режиму у визначених місцях.
(Городенська К. Г. Масковий, а не масочний режим. Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 12 )
Мінськ-2 чи «Мінськ-2»?
У газетній періодиці неофіційні назви Мінських угод пишуть неоднаково: Мінськ-2 і «Мінськ-2», Мінськ-8 і «Мінськ-8». Як усунути цю непослідовність? Дуже просто: потрібно зважити на усталені правила, за якими неофіційні назви документів беремо в лапки і перше слово пишемо з великої букви, а складники слівно-числівникових назв поєднуємо дефісом [див.: Український правопис. Київ: Наук. думка, 2019, § 55, п. 3; § 35, п. 6, 6)]. Якщо писати Мінськ-2, Мінськ-8, то це означатиме номер поштового відділення в місті Мінську, пор. ще: м. Київ-1, м. Харків-15, м. Дніпро-2 та ін.
Отже, неофіційні назви Мінських угод правильно писати «Мінськ-2», «Мінськ-8».
(Городенська К. Г. Мінськ-2 чи «Мінськ-2»? Українська мова і література в школах України. 2021. № 1. С. 13)
М’який знак після р перед о
В «Українському правописі» 2019 року серед букв, після яких у середині слова перед о пишемо м’який знак, подано ще й р. Це вживання проілюстровано словами ларьок, трьох, царьок (див.: с. 31). У попередньому правописі в цій позиції було використано неконкретизовану назву м’які приголосні, а серед ілюстрацій наведено єдину словоформу трьох (див.: Український правопис. Київ: Наук. думка, 1993, § 16). На основі правила нового правопису в читача може скластися думка, що після р перед о в усіх словах потрібно писати м’який знак. Насправді це не так. М’якого знака немає:
1) перед вставним о, що з’являється після р перед к у родовому відмінкові множини іменників жіночого роду першої відміни, пор.: гирка – гирок, гірка – гірок, говірка – говірок, дірка – дірок, нирка – нирок, сварка – сварок, татарка – татарок, цукерка – цукерок, чарка – чарок та ін.;
2) після р перед -ок в іменниках чоловічого роду другої відміни іншомовного та українського походження, що виражають стилістично нейтральне значення, пор.: вирок, виярок, козирок, курок, огірок, надвечірок, підвечірок, підмурок, пророк, турок, урок, фільварок, шнурок, ярмарок і под., але ларьок;
3) після р перед суфіксом -ок зі значенням зменшеності-пестливості, поєднаним з іменниками другої відміни чоловічого роду твердої групи на -р, пор.: звірок, жарок, жирок, номерок, сирок, тенорок, яворок та ін.
М’який знак вживаємо лише після р перед суфіксом –ок зі значенням зменшеності-пестливості в іменниках другої відміни чоловічого роду м’якої групи на -р, причому цей суфікс в деяких словах набуває зневажливого забарвлення, пор.: цар – царьок, Ігор – Ігорьок та ін. Традиційно м’який знак пишемо після р перед о у формі родового відмінка однини числівників три, чотири: трьох, чотирьох.
Отже, для української мови не характерне широке використання м’якого знака після р перед о. Він наявний в поодиноких словах.
(Городенська К. Г. М’який знак після р перед о. Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 13 )
ОВВА!, ОГО!, ОГО-ГО-ГО! замість ВАУ-ВАУ-ВАУ!
У рекламі на Суспільному українському радіо захоплення вигідними депозитами щодня передають вигуком вау-вау-вау!
Звичайно, про результативність реклами потрібно дбати. Але рекламодавці повинні зрозуміти, що вона більше приверне увагу і буде впливовішою, якщо в ній піднесено і захоплено вигукнуть: Овва!; Ого!; Ого-го-го!; Оце так відсотки! Чужомовне вау-вау-вау! на сьогодні вже затерте, стандартне, не оригінальне, адже модне, цікаве швидко стає звичним.
Хай там які світові тенденції діють, але зневажати, відкидати національні мовні засоби – це шлях до безпам’ятства, бо не вживати своє означає забувати його. Скарбничка української мови – бездонна. У ній знайдете те, що звучатиме завжди свіжо і переконливо. Уникайте шаблонних, стандартних способів вираження думки, якими б модними вони не були. Не лінуйтеся вивчати виражальні скарби рідної мови і правильно їх уживати. Тільки тоді почуєте захоплення: «Овва! Який ти оригінальний і недосяжний!»; «Ого! Які відсотки!»; «Ого-го-го! Яка глибина!».
(Городенська К. Г. ОВВА!, ОГО!, Ого-го-го! замість ВАУ-ВАУ-ВАУ! Українська мова і література в школах України. 2021. № 3. С. 14 )
Пан’європейський, але пан-Європа
Компонент грецького походження пан-, що має значення ‘всеохопний, поширений на все цілком’, поєднували переважно з прикметниками і писали з ними разом, оскільки він ще не став самостійним словом в українській літературній мові: панамериканський, панафриканський, пангерманський, панславістський, панслов’янський та ін. Цей іншомовний компонент наявний в іменниках на -ізм, -іст, співвідносних із такими прикметниками, пор.: панамериканізм, панафриканізм, пангерманізм, панславізм, панславіст та ін.
Сьогодні активно вживаними стали прикметник пан’європейський і похідні від нього іменники пан’європеїзм, пан’європеїст, які так само пишемо разом і до того ж ставимо апостроф на підставі правила про вживання апострофа після частини складного слова на приголосний перед є [див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 2019, § 7, п. 4; § 35, п. 5, 2)]. Якщо ж цей корінь приєднуємо до власної назви, то за новим «Українським правописом» між ними потрібно ставити дефіс, пор.: пан-Європа, пан-Америка, пан-Африка і т. д.
Отже, з прикметниками та іменниками – загальними назвами іншомовний компонент пан- пишемо разом (пан’європейський, пан’європеїзм, пан’європеїст), а з власними назвами поєднуємо дефісом (пан-Європа).
(Городенська К. Г. Пан’європейський, але пан-Європа. Українська мова і література в школах України. 2020. № 5. С. 13)
Півторавідсоткова компенсація – 1,5-відсоткова компенсація – 1,5%-ва компенсація
Фахівці економічної сфери, за їхніми зізнаннями, не знають, як правильно написати і вимовити складний прикметник, утворений від дробового числівника 1,5 та іменника відсоток. Насамперед варто запам’ятати, що форма прикметника залежатиме від того, як буде написано цей дробовий числівник (словом півтора чи цифрою 1,5) та іменник відсоток (словом чи знаком %). Якщо подамо словами обидва складники, то матимемо складний прикметник півторавідсотковий, який потрібно писати разом [див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 2019, § 40, п. 1, 2), е)], пор.: півторавідсотковий прибуток, півторавідсоткова компенсація, півторавідсоткове зниження. Коли ж дробовий числівник передамо цифрою 1,5, а знак % – словом, то постане прикметник 1,5-відсотковий, частини якого поєднані дефісом [див.: Там само, § 40, п. 2, 3), в)], пор.: 1,5-відсотковий прибуток, 1,5-відсоткова компенсація, 1,5-відсоткове зниження. Нарешті, якщо числівник подамо цифрою 1,5, а відсоток знаком %, то у складному прикметникові з’являться одно- або дволітерні нарощення, які поєднуємо дефісом із цифрою після % [див.: Там само, § 35, п. 6, 7)], пор.: 1,5%-й прибуток, 1,5%-ва компенсація, 1,5%-ве зниження.
Отже, залежно від потреби пишіть півторавідсотковий прибуток або 1,5-відсотковий прибуток, або 1,5%-й прибуток; півторавідсоткова компенсація або 1,5-відсоткова компенсація, або 1,5%-ва компенсація; півторавідсоткове зниження або 1,5-відсоткове зниження, або 1,5%-ве зниження.
(Городенська К. Г. Півторавідсоткова компенсація. Українська мова і література в школах України. 2021. № 2. С. 14)
Попмузика, фолкмузика, але рок-музика
«Чому іменники попмузика, фолкмузика пишемо разом, а рок-музика – з дефісом?» – запитує дехто після опублікування в 2019 році нового «Українського правопису». Різний правопис цих слів ґрунтований на усталених правилах української орфографії, за якими разом пишемо складні іменники, один або й обидва компоненти яких в українській літературній мові не є самостійними словами, а з дефісом – складні іменники, утворені з двох окремих слів. Оскільки самостійних слів поп і фолк в українській літературній мові немає, то з наступними словами їх потрібно писати разом, пор.: попмузика, попгурт, попспівак; фолкмузика, фолкгурт та ін. Написання разом дехто з дослідників умотивовує ще й тим, що іменники з поп- і фолк- дуже подібні за формою і змістом до мішаних абревіатур, утворених із скороченої прикметникової (іменникової) основи і цілого слова, пор.: попмузика ← популярна музика, фолькмузика ← музика на фольклорній основі.
На противагу іншомовним компонентам поп і фолк в українській мові вже є самостійний іменник рок, який виокремився у процесі освоєння запозичення рок-н-рол, до того ж від нього утворено прикметник роковий. Саме тому маємо підстави поєднувати рок дефісом із самостійним словом, пор.: рок-музика, рок-концерт, рок-група. Із неслівними компонентами рок пишемо разом, пор.: фолкрок, стоунеррок (стонеррок) та ін.
(Городенська К. Г. Попмузика, але рок–музика. Українська мова і література в школах України. 2021. № 2)
Правильно відмінюйте варіантні акцентні форми мáми і мамú, тáти і татú
Чи відчували ви труднощі, коли писали або вимовляли слова мами і тати? Багато хто не задумуючись відповість, що не відчував. Навіть здивується, які можуть бути труднощі у вживанні таких звичних для всіх слів?
Наявні довідкові видання – орфографічні словники, посібники, правописи різних років, мовна практика засвідчують непослідовність у вживанні цих іменників у відмінкових формах множини, що спостерігаємо в їх різному наголошенні та використанні неоднакових закінчень у родовому і знахідному відмінках.
Щоб не помилятися, потрібно запам’ятати, що іменник мама в називному відмінку множини за новим «Українським правописом» має два наголоси: мáми і мамú, від яких залежать їхні закінчення в родовому та знахідному відмінках: акцентному варіантові мáми в цих відмінках властиве нульове закінчення (мам), а варіантові мамú – закінчення –ів [див.: § 76, 3)]. Пор. відмінкові парадигми множини обох варіантів:
Н. в. мáми мамú
Р. в. мам мамíв
Д. в. мáмам мамáм
З. в. мам мамíв
О. в. мáмами мамáми
М. в. мáмах мамáх
Кл. в. мáми мамú
Для іменника тато орфографічні словники української мови не подавали акцентних варіантів називного відмінка множини. В «Українському правописі» 1993 року цей іменник з’явився з наголошеним першим складом тáти, який у родовому відмінку множини можна було вживати із закінченням -ів та нульовим закінченням, тобто тáтів і тат. За новим «Українським правописом» 2019 року іменник тато в називному відмінку множини має два акцентних варіанти – тáти і татú, але в родовому відмінку в них одне спільне закінчення -ів, на відміну від іменників мáми і мамú (див.: § 89, п. 1). Пор. відмінкові парадигми множини акцентних варіантів тáти і татú.
Н. в. тáти татú
Р. в. тáтів татíв
Д. в. тáтам татáм
З. в. тáтів татíв
О. в. тáтами татáми
М. в. тáтах татáх
Кл. в. тáти татú
Отже, акцентні варіанти мáми і мамú в родовому та знахідному відмінках множини мають різні закінчення: перший – нульове (мам), другий – наголошене закінчення -ів (мамíв), тоді як акцентні варіанти тáти і татú – лише закінчення –ів, яке залежно від наголосу у вихідному варіанті, буде ненаголошеним або наголошеним (тáтів і татíв).
(Городенська К. Г. Правильно відмінюйте варіантні акцентні форми мами і мами, тати і тати. Українська мова і література в школах України. 2020. № 7–8. С. 22)
Про топові проблеми і найтоповіші запитання…
Декому дуже хочеться сказати так, як ніхто не говорив раніше. Тому й чуємо по радіо, телебаченню або й у повсякденному мовленні топові проблеми. Важко збагнути, що означає в цьому словосполученні новий прикметник топовий, утворений від запозичення топ, яке вказує на найвищий кількісний вияв позитивних якостей в кого-, чого-небудь, означаючи ‘найкращий’, ‘найпрофесійніший’, ‘найпрестижніший‘, ‘найпопулярніший’, ‘найдосконаліший’ тощо. Зважаючи на це значення, прикметник топовий не можна поєднувати з іменником проблеми, бо виражена ним інтенсивна позитивна ознака не сумісна з труднощами, перешкодами, тобто проблемами, що їх потрібно долати. Тут доречними будуть прикметникові синоніми невідкладні, актуальні, сучасні, нерозв’язані, назрілі, пекучі та ін., пор.: невідкладні проблеми, актуальні проблеми, сучасні проблеми, нерозв’язані проблеми, назрілі проблеми, пекучі проблеми.
А журналіст з обмеженнями зору говорить про найтоповіші запитання, з якими звертаються до нього друзі та колеги. Він утворив оказіональний прикметник найвищого ступеня порівняння від топовий. Але в цьому словосполученні так само недоречно вживати найтоповіший, адже йдеться про неприємні для журналіста, набридливі, надокучливі запитання, ті, які ставлять найчастіше, знаючи про його сліпоту. Їх правильно назвати найпоширенішими, основними, переважними, цікавими для його оточення, найцікавішими для оточення та ін.
На жаль, прикметники топовий і найтоповіший мовці вживають недоречно і в інших словосполученнях, пор.: топові виклики, топові помилки.
Отже, не цураймося свого випробуваного і перевіреного, не збіднюймо мовлення, уникаймо одноманітності, зумовленої чужомовними впливами, сповна використовуймо невичерпні скарби лексичної синонімії української мови, що допоможе передати найтонші відтінки значень.
(К.Г.Городенська)
Славутщина чи Славутчина?
В одному з тестів зовнішнього незалежного оцінювання запропоновано визначити, яка з власних назв правильна: Славутщина чи Славутчина? Власну назву на -ина від назви міста Славута потрібно утворювати на підставі п. 1 § 22 чинного «Українського правопису», де подано аналогійні за своєю структурою іменники і прикметники, у яких перед прикметниковим суфіксом -ськ- ужито приголосний т, пор.: рекрут – рекрутський – рекрутчина; солдат – солдатський – солдатчина, відповідно: Славута – славутський – Славутчина.
На жаль, у цьому параграфі окремо не наголошено на потребі зважати на характер приголосного, ужитого перед прикметниковим суфіксом -ськ-, але це очевидно з ілюстрацій. Відповідно до регресивної асиміляції за місцем і способом творення глуху фонему /т/ у середині слова перед наступною /ч/ вимовляємо як /ч/: [славу’ч:ина].
Отже, правильно писати Славутчина, а вимовляти – [славу’ч:ина].
(Городенська К. Г. Славутщина чи Славутчина? Українська мова і література в школах України. 2021. № 1. С. 13 )
Тепер правильно писати медіапростір, медійний простір
Засоби масової інформації (комунікації), до яких належать радіо, телебачення, преса, кіно, віднедавна називають новим невідмінюваним словом мас-медіа (так писали спочатку), запозиченим з англійської мови, та його скороченим варіантом медіа. Як тільки вони з’явилися в українському вжитку, фахівці намагався пристосувати їх до граматичної та фонетичної підсистем української літературної мови, що означало зробити ці запозичення відмінюваними та усунути наявне в них зіяння – два кінцевих голосних іа. Словам мас-медіа, медіа надали форми множини відповідно до співвідносного слова засоби (засоби масової комунікації) та вставили й між голосними іа, тобто оформили як мас-медії, медії, і відмінювали за зразком множинних іменників, пор.: українські мас-медії (медії), українських мас-медіїв (медіїв), в українських мас-медіях (медіях) і т. д. Проте таке освоєння не закріпилося в українській мовній практиці. Надали перевагу скороченому варіантові медіа і похідному від нього прикметнику медійний.
Непослідовним був і правопис складних іменників, утворених з медіа і другого слова: одні поєднували їх дефісом, інші писали разом, пор.: медіа-індустрія і медіаіндустрія, медіа-бізнес і медіабізнес, медіа-бренд і медіабренд, медіа-актив і медіаактив, медіа-простір і медіапростір, медіа-видання і медіавидання, медіа-компанія і медіакомпанія, медіа-корпорація і медіакорпорація, медіа-координатор і медіакоординатор, медіа-менеджер і медіаменеджер, медіа-працівник і медіапрацівник та ін. За новим «Українським правописом» 2019 року запозичення медіа у складних іменниках потрібно писати разом із наступним словом на підставі того, що його кінцевий голосний а, подібно до о в невідмінюваних основах іншомовного походження, виконує роль сполучного голосного [див. § 35, п. 3, 1); § 36, п. 1, 4)]. Пор.: кіноіндустрія і медіаіндустрія, радіокомітет і медіакомітет, дискоклуб і медіаклуб, євроринок і медіаринок, фотосправа і медіасправа. За цим правописом потрібно писати разом і слово масмедіа [§ 35, п. 5, 1)] та похідний від нього прикметник масмедійний.
В інформаційному просторі України під впливом глобалізаційних тенденцій стає дедалі більше складних слів із першим невідмінюваним іменником медіа, що виражає ознаку другого іменника. Попри це українською мовою органічніше вживати медійний простір, медійний світ, медійний продукт, медійний проєкт, медійне середовище, медійне поле, медійна підтримка, медійна культура, медійне навчання, медійний працівник та ін., оскільки в ній типовим морфологічним виразником ознаки слугує прикметник.
Отже, у складних словах невідмінюваний іменник медіа треба писати разом із другим іменником. Проте значення таких складних слів в українській мові природніше виражають іменникові словосполучення із залежним прикметником медійний.
(Городенська К. Г. Тепер правильно писати медіапростір, медійний простір. Українська мова і література в школах України. 2021. № 1. С. 14 )
Триває півтора місяця
Помиляються журналісти та автори програм Суспільного радіо, які почали активно вживати числівниково-іменникові сполуки півтора місяці, півтора тижні, півтора метри, півтора кілометри, півтора кілограми, півтора центнери, півтора відсотки та ін., у яких невідмінюваний числівник півтора поєднано з іменником чоловічого роду другої відміни у формі множини. В українській літературній мові цей числівник може сполучатися лише з формою родового відмінка однини таких іменників (див.: Вихованець І.Р. Числівник Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія. Київ, 2017. С. 334). Саме тому правильно вживати півтора місяця, півтора тижня, півтора метра, півтора кілометра, півтора кілограма, півтора центнера, півтора відсотка та ін.
(Городенська К. Г. Триває півтора місяця. Українська мова і література в школах України. 2021. № 1. С. 14 )
Торговельний чи торгівельний центр?
На одних вивісках читаємо торговельний центр, а на інших – торгівельний центр. Про вживання цих прикметників сперечаються давно. Торговельний послідовно подавали тлумачні, перекладні та орфографічні словники української мови до кінця ХХ ст. На його використанні наполягали ті, хто дотримується правила, що у відкритому складі потрібно писати о.
Прикметник торгівельний з’явився в академічних словниках, виданих у першому двадцятиріччі ХХІ ст., зокрема в перекладному «Російсько-українському словнику» за редакцією В.В. Жайворонка (2006, с. 1205), де його зафіксовано як торгі(о)вельний (відповідник до російського торговый), тобто з його варіантом торговельний; у двох виданнях тлумачного «Словника української мови» (відповідальний редактор В.В. Жайворонок, 2012 та 2016, с. 1160) і так само разом із прикметником торговельний. Це зумовлено тим, що укладачі зважили на думку дослідників про вживання і у відкритому складі прикметника торгівельний за аналогією до і в іменникові торгівля, що засвідчують й інші прикметники української мови, утворені за таким самим зразком, пор: годівельний ← годівля, відгодівельний ← відгодівля, купівельний ← купівля, закупівельний ← закупівля, зимівельний ← зимівля, будівельний ← будівля і под.
Саме тому в новітніх словниках української літературної мови подано як єдине нормативне використання прикметника торгівельний у словосполученнях торгівельна мережа, торгівельна палата, торгівельне судно, торгівельна фірма, торгівельний зал, торгівельний центр, торгівельні підприємства, торгівельний хліб та ін.
Отже, на вивісках потрібно писати торгівельний центр.
(Городенська К. Г. Урешті-решт, торговельний чи торгівельний? Українська мова і література в школах України. 2021. № 1. С. 14 )
У мережі Інтернет, у мережі «Інтернет» чи в Інтернеті?
Нове запозичення Інтернет в українській мові освоювали поступово, про що свідчать його неоднакові вживання в різних джерелах, зокрема поєднання із словом мережа і опускання його, правопис з великої і малої літери, використання в невідмінюваній і відмінюваній формі тощо, пор.: у мережі Інтернет, у мережі «Інтернет», у мережі Інтернету, в Інтернеті; зайти в інтернет; розмістити в інтернеті; користуватися інтернетом та ін
Спочатку постало запитання, чи потрібно поєднувати запозичення Інтернет із родовою назвою мережа. Якщо поєднувати, то брати чи не брати її в лапки, тобто як писати: У мережі «Інтернет» чи У мережі Інтернет? Узвичаїли вживати без родової назви мережа, тому що вона зайва, надлишкова, адже Інтернет – це назва світової комп’ютерної мережі для обміну інформацією, об’єднання локальних і регіональних комп’ютерних мереж.
Розв’язано також проблему, з якої букви писати це запозичення. Розмежовано правопис з великої літери, якщо йдеться про назву міжнародної комп’ютерної мережі (напр.: …ця пропозиція актуальна для україномовного сектору Інтернету… (Україна молода, 10.06.2006), і з малої в інших контекстах (напр.: На початку серпня короткі номінаційні списки були опубліковані в газеті «Україна молода» та виставлені для голосування в інтернеті (Україна молода, 22.08.2006).
Нарешті, слово Інтернет в українській літературній мові граматично освоїли як іменник чоловічого роду ІІ відміни, тому його потрібно відмінювати за зразком іменників цієї відміни, напр.: …за його пересилку [фізичного листа] треба платити більше, ніж за спілкування в інтернеті (Україна молода, 10.06.2006); Лише ті іноземці, які знали наш гурт, придбали собі диски через інтернет (Українське слово, 01.02.2008). Припускаються помилки ті, хто вживає це слово як невідмінюване (пор.: …зв’язки з абонентами Інтернет… (Україна молода, 19.07.2006); Транслювати перебіг судового засідання в Інтернет (з ухвали Верховного Суду).
Отже, українською мовою правильно вживати так: Українськомовний сектор Інтернету; Транслювати перебіг судового засідання в Інтернеті; спілкування з друзями в інтернеті; голосувати інтернетом; купити через інтернет.
(Городенська К. Г. У мережі Інтернет, у мережі «Інтернет» чи в Інтернеті? Українська мова і література в школах України. 2020. № 10. С. 9)
У НБУ чи в НБУ?
Який прийменник – у чи в – потрібно вживати перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляємо голосний е? Одні пишуть у, бо абревіатуру починає буква на позначення приголосного звука, тобто у НБУ, у МЗС, у МВФ, у СБУ, інші – в, оскільки в такому слові на початку вимовляємо е, пор.: в НБУ (ен бе у), в МЗС (ем зе ес), в МВФ (ем ве еф), в СБУ (ес бе у). Оскільки в українській мові за допомогою чергування у / в досягають милозвучності мовлених слів, то перед голосним е, що звучить у назві першої букви абревіатури, потрібно вимовляти в, який на письмі передає прийменник в, напр.: в НБУ (ен бе у), в МЗС (ем зе ес), в МВФ (ем ве еф), в СБУ (ес бе у). Якщо ж у назві першої букви абревіатури немає голосного звука, то перед нею пишемо прийменник у, відповідно до узвичаєного правила, пор.: у КМДА (ка ем де а), у ВВП (ве ве пе), у ЗНО (зе ен о), у ДБР (де бе ер), у ПДВ (пе де ве) та ін. Ці правила введено до нового «Українського правопису» [див.: § 23, п. 2, 4)].
Перед абревіатурами, що звучать як слова, прийменники у / в треба вживати за правилами, усталеними в українській мові: перед голосним вимовляємо в, який на письмі передаємо прийменником в (пор.: в ОДА, в ООН, в УЄФА та ін.), перед приголосним – у, який на письмі позначаємо прийменником у (пор.: у МОЗі, у ТЮЗі, у ДАЦі, у ВАТ, у ЗАТ та ін.) [див.: Там само, п. 1, 2); п. 2, 2)].
Отже, українською мовою правильно вимовляти і писати так: в НБУ, в МЗС, в МВФ, в СБУ; у КМДА, у ВВП, у ЗНО, у ДБР, у ПДВ; в ОДА, в ООН, в УЄФА; у МОЗі, у ТЮЗі, у ДАЦі, у ВАТ, у ЗАТ та ін.
(Городенська К.Г. У НБУ чи в НБУ? Українська мова і література в школах України. 2021. № 2. С. 14)
Функційний і функціональний
Тривалий час в українській мові вживали прикметник функціональний, що був морфологічно освоєний, як і багато інших прикметників іншомовного походження, за допомогою суфікса -н-, і спільнокореневі з ним іменники функція, функціоналізм, функціонал та дієслово функціонувати. З 90-х рр. ХХ ст. в українському науковому вжитку цей прикметник почали замінювати на функційний у складі термінів-словосполучень, де він виражає значення ‘ґрунтований на виконуваній функції, пов’язаний із нею’, пор.: функційний підхід, функційний аналіз, функційна граматика, функційна морфологія, функційний синтаксис, функційна морфеміка та ін., напр.: На засадах функційного і категорійного підходу синтаксичні категорії диференційовано на надкатегорії, підкатегорії, категорії та грамеми (М. Мірченко); У дослідженнях функційно-категорійної граматики чільне місце посіли дослідження категорійної структури речення… (К. Городенська); Запропонований І.Р. Вихованцем підхід до проблем функційної граматики вможливив розмежувати функційну морфологію і функційний синтаксис із відповідним обсягом категорій, форм функцій та одиниць (А. Загнітко). Дехто вважає прикметник функційний новим, проте це безпідставно, адже він був зафіксований у перекладних словниках середини та кінця минулого сторіччя, зокрема в Українсько-німецькому словнику / Укладачі З.Ф. Кузеля та Я.А. Рудницький. – Лейпциг, 1943; Українсько-англійському словникові / Укладачі К.-Г. Андрусишин і Дж.-Н. Кретт. – Саскатун (Канада), 1990). Саме тому правильно говорити про актуалізацію прикметника функційний як один із часткових виявів загальної тенденції до посилення ролі національних словотвірних зразків, яку спостерігаємо в сучасній мовній практиці.
У зв’язку із цими змінами в новітньому академічному Російсько-українському словникові (К. : Знання, 2014, Т. 4. – С. 692) функційний подано поряд із функціональний як рівнозначні відповідники до російського функциональный. Сьогодні фахівці пропонують розмежувати їх: функційний вважати відіменниковим прикметником, утвореним за типовим для української мови словотвірним зразком – за допомогою суфікса -н- від основи іншомовного іменника функція. Прикметник функціональний – це результат колишнього пристосування за допомогою суфікса -н- прикметників іншомовного походження, що мали у своїй структурі латинські сегменти -он-/-іон-, до морфологічної та словотвірної підсистем української літературної мови. За своєю структурою та значенням він найтісніше пов’язаний з іменниками функціоналізм і функціонал.
Отже, прикметник функційний є нормативним виразником ознаки, ґрунтованої на значенні іменника функція, пор.: функційний аналіз, функційний підхід, функційна граматика, функційний синтаксис та ін. Функціональний – це прикметник, співвідносний з іменниками функціоналізм і функціонал.
(Городенська К. Г. Функційний і функціональний. Українська мова і література в школах України. 2020. № 7–8. С. 23 )
Хлопчиків – усиновили, а дівчаток – удочерили
1 жовтня відзначають День усиновлення дітей. Тлумачні словники української мови визначають іменник усиновлення та його фонетичний варіант всиновлення як взяття в сім’ю дітей безвідносно до їхньої статі, тобто хлопчиків і дівчаток, та надання їм прав рідних дітей. Проте корінь іменників усиновлення (всиновлення) і їхніх твірних дієслів доконаного виду усиновити (всиновити) та іменників усиновляння (всиновляння) / усиновлювання (всиновлювання), співвідносних із дієсловами недоконаного виду усиновляти (всиновляти) / усиновлювати (всиновлювати), свідчать про те, що їх логічно вживати, якщо беруть (узяли) у сім’ю хлопчика (хлопчиків) за сина (синів), пор.: Багатодітна сім’я усиновила ще двох хлопчиків, попри те що всиновлювання було досить непростим; Усиновлення братиків Іванка та Миколки було зворушливим; Нарешті завершилося всиновлення Артемка. Але ці іменники та дієслова не можуть бути застосовними, якщо ідеться про взяття в сім’ю дівчинки (дівчаток) за рідну дочку (рідних дочок). В українській мові із цим значенням уживають дієслова недоконаного виду удочеряти (вдочеряти), доконаного виду удочерити (вдочерити) та іменники удочеріння (вдочеріння), що співвідносні лише з дієсловами доконаного виду, пор.: Молоде подружжя вдочерило двох дівчаток-сестричок; Удочеріння Соломійки відбулося лише сьогодні, оскільки батьків ретельно перевіряли на готовність прийняти в сім’ю дівчинку; Підписано документи про Настине вдочеріння.
Отже, хлопчиків можна усиновляти (всиновляти), усиновлювати (всиновлювати) / усиновити (всиновити), а дівчаток – удочеряти (вдочеряти) / удочерити (вдочерити). Відповідно день на честь цих благородних дій батьків потрібно іменувати як День усиновлення та вдочеріння дітей чи День усиновлення хлопчиків та вдочеріння дівчаток.
(Городенська К. Г. Хлопчиків – усиновили, а дівчаток – удочерили. Українська мова і література в школах України. 2020. № 12. С. 12 )
Чому тепер Іван Вікторович, але Роман Ігорьович?
Для багатьох непросто вжити ім’я Ігор у непрямих відмінках. Про це свідчить, зокрема, поєднання його із закінченнями іменників чоловічого роду ІІ відміни твердої (Р. в. одн. Ігора), м’якої (Д. в одн. Ігореві, О. в. одн. Ігорем) та мішаної групи (Кл. в. Ігоре). Фахівці вважали, що ім’я Ігор історично є іменником м’якої групи, але в сучасній українській мові у кличному відмінку він має закінчення –е іменників мішаної групи. Саме тому в новому «Українському правописі» усунено цю невідповідність: ім’я Ігор визнано іменником чоловічого роду з основою на -р м’якої групи та надано властиві їй відмінкові закінчення, пор. в однині: Р. в. Ігоря, Д. в. Ігореві (-ю), З. в. Ігоря, О. в Ігорем, М. в. Ігореві (-ю, -і), Кл. в Ігорю (див.: § 67, ІІ відміна. 2. М’яка група; § 68, ІІ відміна. Іменники чоловічого роду – власні назви. М’яка група). Проте в називному відмінку однини ім’я Ігор не має ознак, відмінних від формально однотипних іменників, належних до твердої групи, таких як Віктор, Нестор і под. У зв’язку із цим постало запитання: «Чи потрібно розмежовувати за формальною ознакою чоловічі імена по батькові, утворені від особових імен твердої і м’якої групи на -ор?». Українська національна комісія з питань правопису підтримала розмежування і запропонувала від особових імен твердої групи на -р утворювати чоловічі імена по батькові за допомогою суфікса -ович (напр.:¨Вікторович, Несторович), а в чоловічому імені по батькові, утвореному від Ігор, поставити перед цим суфіксом м’який знак (Ігорьович), щоб він маркував належність твірного особового імені до іменників м’якої групи на -р (див.: Там само: § 32, п. 11, примітка).
Отже, тепер правильно вживати Іван Вікторович, Микола Несторович, але Роман Ігорьович.
(Городенська К. Г. Чому тепер Іван Вікторович, але Роман Ігорьович. Українська мова і література в школах України. 2020. № 1–2. С. 42)
Шановний депутате Коваленку! і Шановний депутате Коваленко!
Багато хто вважав нелогічним правило «Українського правопису» 1993 року, за яким у звертаннях, що поєднують загальну назву і прізвище, “форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка” (див.: § 53, п. 4, примітка 3).
У новому «Українському правописі» це правило зазнало змін. Тепер у таких звертаннях форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і прізвище: друже Максименку, колего Євгенщуку, пане Ковалю. Водночас визнано за можливе поєднання форми кличного відмінка загальної назви та форми називного відмінка прізвища: друже Максименко, колего Євгенщук, пане Коваль (див.: § 87, п. 4, примітка 3). Це означає, що дозволено вживати два варіанти звертань до чоловіків: 1) загальна назва і прізвище у формі кличного відмінка; 2) загальна назва у формі кличного відмінка, прізвище – називного відмінка.
Отже, сьогодні правильно звертатися так до чоловіків:
Шановний депутате Коваленку! і Шановний депутате Коваленко!; Вельмишановний пане Кравчуку! і Вельмишановний пане Кравчук!; Високоповажаний академіку Яцкове! і Високоповажаний академіку Яцків!;
Глибокоповажаний ювіляре Павличку! і Глибокоповажаний ювіляре Павличко!
(Городенська К. Г. Шановний депутате Коваленку! і Шановний депутате Коваленко! Українська мова і література в школах України. 2020. № 1–2. С. 42)