І знову в центрі уваги – мова. Та чи лише мова?

28 березня ц.р. до Держдуми Росії подано проєкт закону «О внесении изменений в Федеральный закон от 24 мая 1999 года № 99-ФЗ «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом». Хоча це документ правового поля Росії, проте його дія спрямована й на Україну, на мовне життя нашої Держави, а практично – на все наше життя.

У проєкті закону зосереджено увагу на одному доповненні, чого не було в законі 1999 року: ролі російської мови в розумінні сутності, змісту терміна «соотечественник», яке в структурі визначення поставлено на перше місце, пор.: «Соотечественниками также признаются лица и их потомки, проживающие за пределами территории Российской Федерации, владеющие русским языком, как государственным языком Российской Федерации и относящиеся к народам, исторически проживающими на территории Российской Федерации <…>  лиц, проживающих в государствах – бывших республиках, входивших в состав СССР…». Що це стосується і України, то в проєкті закону спеціально подано «перечень народов, исторически проживающих на территории Российской Федерации», до якого внесено 

«– государствообразующий народ (русские);

– представители белорусского и украинского народав, связанных с государствообразующим народом общностью исторической судьбы и культуры» та інші народи. 

Цим продовжено експлуатування наративу про «спільність історичної долі й культури» («спільної колиски»!), тиражованого у численних виступах очільників РФ, а тому перетвореного на аксіому. Водночас академічний російський мовний стандарт слово соотечественник пояснює як «человек, происходящий из той страны, имеющий то же отечество, что и у другого»  (Большой толкловый словарь русского языка. М., 2008, с. 1034 / под ред. Д. Н. Ушакова). У стандартному академічному тлумаченні цього слова не виокремлено знання мови чи інші національні маркери (як культура), а підкреслено лише зв’язок між людьми за їхнім походженням. Зауважимо, що ця сама ідея закладена й у тлумаченні в словниках української мови відповідного російському соотечественник слова співвітчизник: ‘людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну’ (Словник української мови В 11 томах. – Т. 9, с. 517), (синоніми – земляк, краянин); важливий також зв’язок зі словом вітчизна – ‘батьківщина, рідний край’ (Словник укр. мови, т. 1, с. 690).

Підкреслювана у проєкті закону ознака володіння російською мовою як державною не може бути застосована практично, оскільки володіння мовою оцінюють лише за його рівнем (ступенем), що належить до лінгвометодики і не належить до  сфери юридичної. 

Чим зумовлена така позиція авторів проєкту закону і чи це недогляд чи вияв їхньої позиції, чітко визначеної політичної платформи? Аналіз програмних виступів В. В. Путіна, наративів переважної більшості сучасних політиків Росії та проєкту розгляданого закону засвідчують їхню засадничу суголосність, узгодженість і підпорядкованість генеральному стратегічному задуму: 

– створити видимість правових («законних») підстав для численних грубих порушень міжнародного права та міжнародних угод, виправдати загарбницьку політику й віроломне порушення міжнародно визнаних кордонів держав, свої антигуманні дії в інших державах; 

– на підставі мовного ідентифікування громадян різних держав, зокрема й відмінних від росіян своїм етнічним походженням, історичними долями, культурою, як «російськомовного населення», його ототожнення через поняття / термін соотечественник з русским миром і Россией, здійснити «добровільну й лагідну» реставрацію Російської імперії, поновно захопивши колись підлеглі, а тепер незалежні народи, які зробили свій цивілізаційний вибір, часто – не на користь Росії, обрали відмінний від нав’язуваного Росією шлях свого розвитку; 

– для досягнення цієї мети створюється інструментарій, зокрема:

(а) публіцистичним за змістом і призначенням конструктам русский мир приписано юридичний статус – статус базових понять і термінів нових законів; нагадаємо, що відповідно до низки чинних законів РФ зобов’язалася «захищати» співвітчизників усіма можливими засобами, включно із застосуванням мілітарних сил за межами РФ (висновок: згідно з цими законами соотечественник може сподіватися від Росії на будь-який захист, зокрема, і такий, який бачимо в Україні від 2014 року, а особливо промовистий цей захист спостерігаємо від 24 лютого 2022 року). Достатньою підставою для мілітарних інвазій, на думку політиків-мудоагелів РФ, є вибудований і закріплений в «законах» РФ ланцюжок тотожностей: російська мова ↔ співвітчизник  ↔ захист співвітчизників (із використанням усієї воєнної потуги й немілітарних засобів ведення гібридної війни!); 

(б) для полегшення застосування наведеної тотожності цілеспрямовано розмивається юридична визначеність поняття Росія, зокрема через ототожнення різних понять / мовних знаків, які використано в проєкті закону, – Российское государство, Российская республика, РСФСР, СССР, Российская Федерация, що співвідносні з державними (наддержавними) утвореннями різного часу, неоднаковими юридичним статусом, політичним укладом та межами поширення; зумисно змішано все, щоб унеможливити ідентифікацію соотечественника.

***

На проєкти законів іншої держави можна було б не зважати, якби вони не були складником розгалуженої й системної інформаційної війни Росії проти України, не були спрямовані на руйнування опорності українського суспільства та плекання колаборантів, формування страху й непевності в українському соціумі. Такими в засаді маніпулятивними й антиукраїнськими за спрямуванням є вже чинні «закони» про визнання громадянами РФ громадян України з тимчасово окупованих території України – Криму, окремих районів Луганської і Донецької областей; такими, що розраховані на перспективу анексії нових територій України, є різноманітні мікропроєкти: це і видавання російських паспортів в Криму й ОРДЛО, і примусового переселення громадян України у віддалені регіони Росії, і організація окупаційною владою в ОРДЛО освіти молоді за російською змістовою й оцінно-виховною моделями, і мобілізація населення цих окупованих теренів у воєнні формування для війни з Україною, і різноманітні прояви «гуманітарної гречки» тощо. Новий законопроєкт про зміст поняття і термін соотечественник  і про ті народи, які за планами РФ підпадають під «добровільне приєднання» до Росії (або… знищення), – це ще один крок у реставрації Російської імперії, у побудові такого нового світопорядку, в якому немає місця для України, немає українського народу з його окремою високорозвиненою й історично глибокою мовою, визнаною у світі унікальною культурою, героїчним історичним минулим.

Цим хворобливим імперським маренням у форматі федеральних законів, прикриваючись якими Росія принесла в Україну величезні людські жертви, сльози й горе в сотні тисяч сімей, руйнування економіки, усього укладу мирного життя, – всьому цьому неодмінно покладе край перемога України у цій Визвольній війні Українського Народу.