21 квітня 2022 року в Інституті української мови НАН України на базі відділу стилістики, культури мов та соціолінгвістики було проведено науковий вебінар з проблеми «Художньо-публіцистичний дискурс у сучасній мовно-культурній трансформації України».
Вебінар був зорієнтований на проблеми:
- актуальні моделі відображення лінгвософії буття в сучасних текстах;
- художньо-публіцистичний дискурс як середовище формування лінгвокультурної пам’яті;
- мовно-естетичні знаки часу;
- лінгвоментальні рефлекси урбанонімів у художньому дискурсі.
У вступному слові директор Інституту, д.філол.н., професор П.Ю. Гриценко наголосив на тому, що проблема взаємодії художнього і публіцистичного дискурсів хоча і не нова для української лінгвостилістики, але її актуалізували умови нинішньої війни. У зв’язку з цим перед дослідниками постають дуже важливі завдання. Насамперед – фіксація індивідуальних рецепцій, ведення «щоденника лінгвістичних відчуттів», відбиття в мові соціокультурних запитів національної спільноти.
Фактично можемо констатувати, що активна динаміка номінацій простору (уживання топонімів не у значенні географічних об’єктів), зміна сполучуваності слів, набули динаміки семантичні та емоційно-оцінні зрушення в українському лексиконі, зміна аскіологічного співвідношення українська / російська мова (закріплення протесту проти російськості), посилення українськоцентризму в ЗМІ.
УСІ ЦІ ПРОЦЕСИ ЗАСВІДЧУЮТЬ формування новітньої ДОРОЖНЬОЇ КАРТИ ГУМАНІТАРИСТИКИ.
Співробітники Інституту виступили з повідомленнями-презентаціями:
Єрмоленко С.Я., д.філол.н., професор, академік НАН України «Шевченко і час».
Сюта Г.М., д.філол.н. «Мовна реальність періоду війни: актуальні тексти і словник»
Мовчун Л.В., д.філол.н. «Структура і динаміка римового поля «місто»
Бибик С.П., д.філол.н., професор «Ворошиловград – метафора лінгвокультурної пам’яті (за однойменним романом С. Жадана)».
Ганжа А.Ю., к.філол.н. «Лінгвоімагологічний підхід до мовних явищ в умовах мовно-культурної трансформації України».
Коць Т.А., д.філол.н. «Лінгвософія «війни» в публіцистичних текстах сьогодення»:
мовне сьогодення показово рефлексує в різностильових і різножанрових текстах – офіційних, публіцистичних, художніх, розмовно-побутових. У своєму лексичному наповненні, в експресивних тональностях і оцінках вони є документально, іноді фотографічно достовірними відбитками, одномоментними ментально-емоційними «зліпками» часу. І тому мають бути численно й точно фіксованими для історії літературної мови;
можемо констатувати, що в чинних умовах вибудовується нова ієрархія різностильових і різножанрових текстів з урахуванням їх соціальної значущості, оперативності реагування на актуальні події, інтенсивності впливу на суспільну думку й настрої соціуму і резонування в цьому соціумі. Тексти акцентовано інтенсивного впливу – це, природно, продукт ЗМК (жанри коротких інформаційних повідомлень, новинні тексти, політична аналітика, комунікація в соцмережах). За оперативністю творення і ступенем соціальної сприйнятності до них наближені два жанрові різновиди художнього стилю – а) поезія і б) тексти популярних сьогодні римейків на мелодії упізнаваних для широкого загалу творів української та світової пісенної культури;
із погляду оцінності описуваних явищ, динамічності оновлення словника та небаченого досі тотального послаблення (якщо не скасування) етично-естетичних норм мововираження публіцистичні й художні тексти стали майже конгруентними. Останнє явище – безпрецедентне і за своєю природою, і за інтенсивністю утвердження в мовній реальності, і за мірою суспільного толерування (адже соціум не чинить принципового морального спротиву колоквіалізації мови, мотивуючи свою позицію потребою експресивного розпруження у критичних умовах);
оперування ненормативними висловленнями, лайливою лексикою демонструє і мова численних ЗМК (передусім – інформаційних телеграм-каналів, месенджерів, соцмереж в їх офіційному сегменті, окремих телепередач тощо), і художній дискурс – у цьому вимірі паралелі їх розвитку в період війни незаперечні;
сприймання війни й миру в інформаційних текстах сьогоденнях відповідає психологічним настроям суспільства і є відображенням сучасної соціально-політичної ситуації у країні. Навколо війни і миру як ядерних понять ЗМК формується синхронна мовно-оцінна парадигма, яка є виявом мовно-національної свідомості, показником філософського осмислення конкретного часового періоду історії України загалом і функціональних можливостей мови зокрема;
актуалізовані в мілітарну добу афоризми Т. Шевченка транслюють у сучасність лінгвософію української ментальності, топоніми як стилістеми здобули виразне емоційно-оцінне забарвлення, набули функцій слів-символів (метафор) різних соціально-політичних, соціально-психологічних, культурно-історичних процесів;
сучасна лінгвостилістика в дослідженні функціонально-стильових, структурно-семантичних зрушень в мовній практиці має спиратися на інтегративну практику (поєднання лінгвокультурології, аксіолінгвістики, прагмалінгвістики, топонімної стилістики, лінгвоімагології, римології, медіалінгвістики тощо).
Серед слухачів вебінару було близько 50 осіб. У дискусії взяли участь доктори філологічних наук О.О. Тєлєжкіна (Харків), Н.С. Голікова (Дніпро), кандидати філологічних наук Н.Г. Горголюк (заступник директора Інституту з наукової роботи) та С.Л. Ковтюх (Кіровоград).