Колектив Інституту української мови Національної академії наук України з глибоким сумом сприйняв звістку про те, що 15 травня 2024 року на 94 році життя нас назавжди покинув відомий український письменник, перекладач, редактор, словникар ОЛЕКСА ПАНТЕЛІЙОВИЧ СИНИЧЕНКО.
Олекса Пантелійович народився 16 жовтня 1931 року на Черкащині, навчався на відділенні романо-германських мов Київського державного (нині – національного) університету імені Тараса Шевченка, працював у видавництві «Дніпро». Він перекладав з грузинської та німецької мов, написав низку літературно-критичних нарисів про грузинських письменників та проблеми перекладу, видав автобіографічний роман «Свій шлях широкий» (2016, 2018). Окрім цього, Олексу Синиченка завжди цікавили проблеми української лексикології та словникарства. Згадаймо його доповідь «До проблеми створення словника понять української мови» на IV Міжнародному конгресі україністів в Одесі 1999 р., лист до словникарів «Якого нам ще треба словника» (2016), книгу «Сто уроків української лексики» (2018) та ін.
Вінцем його лексикографічних пошуків став унікальний тезаурус «Скарбниця української мови. Природа. Словник понять», над яким Олекса Пантелійович працював понад 50 років і який видав своїм коштом лише у 2022 році. В основу цього зібрання слів покладено частину лексичного масиву академічного одинадцятитомного «Словника української мови» (1970–1980 рр.), матеріали інших словників, лексичної картотеки видатного знавця мови Миколи Лукаша, слова та сполуки з літературних творів, живої української мови тощо. «Скарбниця української мови. Природа. Словник понять» – це видатна книга Олекси Синиченка, яка пропонує читачам багатий словниковий ресурс, створений на основі понять зі сфери екології та природи.
Титанічна праця, енциклопедичні знання та дослідницьке завзяття Олекси Пантелійовича гідні подиву й захоплення. В одному з інтерв’ю він зауважував: «Мрій, найгарячіших, у мене дві. Перша — щоб виборола своє щастя українська Україна. А друга — дочекатися виходу свого словника, потримати в руках цей томище». Друга мрія збулася, хоча, на превеликий жаль, авторові не випало нею довго насолоджуватися. Олекса Синиченко встиг реалізувати лише малу частину зі своїх словникарських планів, але його словник, без сумніву, посів гідне місце в українській лексикографії та прислужиться не лише теперішнім і майбутнім словникарям, мовознавцям і гуманітаріям загалом, а й усім залюбленим в українську мову, тим, хто прагне пізнати глибини й висоти українського національного мовомислення.
Нині ми згадуємо Олексу Пантелійовича Синиченка з вдячністю, глибоко сумуємо і намагаємося осмислити велич його особистості і його служіння українській справі. Пам’ятаймо його мрію про «українську Україну» та його заповіт «любити, шанувати й берегти рідну нашу мову, таку красиву і багату, одну з найбагатших мов світу. Ну і частіше заглядати в цей словник. І не тільки заглядати, а й читати, збагачуючи себе та тішачись нашими мовними скарбами».
