Історія відділу

Ономастичні дослідження розпочалися з кінця 50-х рр. ХХ ст. в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР на базі відділу української мови (пізніше історії української мови), який очолював кандидат філол. наук К.К. Цілуйко.

1960-1971 рр. топонімічна група у відділі української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник – кандидат філол. наук К.К. Цілуйко).

1971-1976 рр. – група ономастики у відділі історії та діалектології української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник – кандидат філол. наук К.К. Цілуйко).

1977-1981 рр. – група ономастики у відділі історії та діалектології української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник – старший наук. співр., кандидат філол. наук О.С. Стрижак).

1981-1982 рр. – група ономастики у відділі історії та діалектології української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник – старший наук. співр., доктор філол. наук А.П. Непокупний).

1983-1985 рр. – група діалектології та ономастики у відділі теорії та історії української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник ономастичних досліджень – ст. наук. співр., кандидат філол. наук О.С. Стрижак).

1986-1991 рр. – група (з 1989 р. – сектор) діалектології та ономастики у відділі теорії та історії української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (керівник – старший наук. співр., кандидат (з 1988 р. – доктор) філол. наук І.М. Желєзняк).

1991 р. сектор ономастики Інституту мовознавства АН УРСР ім. О.О. Потебні переведено до новоствореного Інституту української мови НАН України.

1993-1996 рр. – відділ ономастики Інституту української мови НАН України (керівник – доктор філол. наук І.М. Желєзняк).

1996-2001 рр. – група ономастики у відділі лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України (керівник – доктор філол. наук І.М. Желєзняк).

2002-2005 рр. – відділ термінології та ономастики Інституту української мови НАН України (керівник – доктор філол. наук В.П. Шульгач).

Від 2006 р. – відділ ономастики Інституту української мови НАН України (керівник – доктор філол. наук В.П. Шульгач).

На момент створення Інституту української мови НАН України вже усталилися основні напрями дослідження українського ономастикону, розпочаті в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні.

50-і рр.: створення програм-питальників для збирання матеріалів з топоніміки; закладання основ ономастичної картотеки;

60-і рр.: розпочато збирання та вивчення топонімічних матеріалів України; проведення топонімічних експедицій; гідронімічне картографування; робота над упорядкуванням назв населених пунктів України та вулиць Києва; консультаційна робота; комплектування ономастичної картотеки (антропонімічної, топонімічної, етнонімічної);

70-і рр.: активізація гідронімічних студій; лексикографічний опис гідронімії України;

80-і рр.: монографічне вивчення гідронімікону України; розвиток ономастичної етимології; активізація студій з етноніміки;

90-і рр.: лексикографічний опис різних класів ономастичної лексики (гідронімії, мікротопонімії, антропонімії, етнонімії).

***

Першорядну роль у закладанні основ наукового вивчення ономастики в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР і в Україні в цілому відіграв старший наук. співр., канд. філол. наук, К.К. Цілуйко (очолював ономастичні студії з кінця 50-х рр. до 1971 рр.).

У 1977-1981 та 1983-1985 рр. в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР ономастичні дослідження очолював старший наук. співр., кандидат філол. наук О.С. Стрижак (керував чотирма науковими темами). О.С. Стрижак автор понад 130 публікацій, зокрема 5 монографій, дві з яких – «Етнонімія Птолемеєвої Сарматії» (К., 1991 р.) та «Етнонімія Геродотової Скіфії» (К., 1988 р.) 1992 р. уперше в історії української ономастики було нагороджено премією ім. І.Я. Франка.

Доктор філологічних наук, професор І.М. Желєзняк очолювала ономастичні дослідження спочатку в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (1986-1991 рр.), а потім в Інституті української мови НАН України (1991-2001 рр.). Керувала п’ятьма науковими темами. Автор понад 150 публікацій.