Історія відділу

Сьогодні в науковій групі соціолінгвістики, яка входить до складу відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики, працюють семеро науковців:

Соколова Світлана Олегівна, провідний науковий співробітник, д.ф.н., професор;
Труб Володимир Михайлович, провідний науковий співробітник, д.ф.н.;
Масенко Лариса Терентіївна, провідний науковий співробітник, д.ф.н., професор;
Данилевська Оксана Миколаївна, старший науковий співробітник, к.ф.н.;
Руда Олена Григорівна, старший науковий співробітник, к.ф.н.;
Гонтар Марина Олексіївна, молодший науковий співробітник, к.ф.н.;
Цар Іванна Миколаївна, молодший науковий співробітник, к.ф.н.

У різні роки у відділі, що вивчав проблеми зв’язку мови і суспільства, працювали:
В.М.Бріцин, Н.П.Шумарова, Т.В. Радзієвська, Г.М. Яворська, Б.М. Ажнюк, Є.Д. Турчин, В.Д. Радчук, О.В. Сахарова, Л.О. Лазаренко, О.В. Зарецький, лаборант І категорії С.В. Андрусенко.

Від початку заснування відділ очолювала д.ф.н., професор Леся Олексіївна Ставицька. У зв’язку з передчасною смертю Лесі Олексіївни у відділі відбулися кадрові зміни. З вересня 2010 року його очолила д.ф.н., професор Соколова Світлана Олегівна.

Діяльність відділу було започатковано науковою темою «Соціолінгвістичні аспекти вивчення української мови», робота над якою тривала впродовж 1999–2003 років. Дослідження мало на меті охопити найважливіші різнотипні соціолінгвістичні аспекти функціонування сучасної української мови, а саме соціальні діалекти, урбаністичні форми мовної комунікації, соціокомунікативні аспекти української розмовної мови, а також посттоталітарного політичного дискурсу, соціополітичні рецепції українсько-російської двомовності, соціопсихологічний портрет російськомовного населення в Україні, соціально різнотипний суржик як наслідок інтерферентного впливу російської мови на українську.

Одразу після створення відділу було також було відкрито тему «Міжнародний досвід мовного планування й українська перспектива», яку виконували д.ф.н. Б.М. Ажнюк та к.ф.н. Є.Д. Турчин.

Логічним продовженням наукової діяльності відділу стала тема «Українська мовна особистість: комунікативні, етноментальні, соціопсихологічні аспекти мовного існування» (2003–2006 роки), у межах якої вектор наукових зацікавлень був спрямований на вивчення соціальної диференціації української мови в аспекті взаємодії «мова – соціальна стратифікація суспільства», «мова – політика», «мова – соціальний статус». Дослідження співробітників відділу дали змогу розкрити механізми різнотипних соціокомунікативних, дискурсивних практик мовної особистості, обґрунтувати їхній зв’язок із національними етноментальними та соціопсихологічними домінантами.

Обрана стратегія наукового пошуку передбачала поглиблення досліджень у мікросоціолінгвістичній парадигмі. В межах роботи над темою «Сучасний український ідіолект: соціокомунікативні аспекти репрезентації» (2007–2010 роки) уперше було системно схарактеризовано сукупність сучасних українських ідіолектів за соціально-професійними, територіальними, віковими, гендерними особливостями, а також за психофізичними, етичними, естетичними та культурно-освітніми параметрами. Серед них український гендерлект, ідіолект політика в жанрі інтерв’ю, полеміки на телебаченні й радіо, ідіолект підлітка в різних комунікативних сферах, дискурсивні практики сучасних білінгвів тощо.

У 2008-2010 роках тривала робота над спільним конкурсним проектом НАН України – РФФД «Образи країн у мовній свідомості носіїв: українсько-російські паралелі». Його метою було дослідити образи Росії і України у мовній свідомості росіян і українців з метою вироблення рекомендацій щодо налагодження гармонійних міжнаціональних взаємин.

2011 року у відділі розпочато тему «Мовний побут сучасного українського міста», яку планувала ще Л.О. Ставицька, але виконувати довелося вже без неї. Тему завершено 2015 року підготовкою колективної монографії. Крім того, колектив відділу підготував до друку незавершену монографію Лесі Олексіївни «Гендер: Мова. Свідомість. Комунікація».

Досліджуючи мову Києва, неможливо було стати осторонь проблем білінгвізму і функціонального розподілу мов у місті, проблеми відповідності поширення української мови її статусу державної, тим більше що у часі це збіглося з Революцією Гідності і початком війни, приводом для якої нібито стало саме мовне питання. Прийшло усвідомлення, що до вивчення мовної ситуації слід звернутися на новому рівні – з використанням соціологічних методів, які б мали доказову силу.

Логічним продовженням попередньої стала тема «Територіальні та соціокультурні умови функціонування української мови в Україні» (2016–2020 роки). Мета дослідження полягає у вивченні дискурсивних практик мешканців різних регіонів України для отримання реальної картини функціонування української мови в різних сферах уживання (державне управління, освіта, наука, виробнича діяльність, мас-медіа, реклама, охорона здоров’я, торгівля та ін.). На цій основі передбачено випрацювання науково обґрунтованих і територіально адаптованих рекомендацій з розширення вживання української мови в усіх згаданих сферах.