Напрями досліджень

Основними напрямками досліджень у відділі є питання теорії, історії, функціонально-стильової та жанрової диференціації літературної мови — важливого чинника розвитку національної культури.
Увагу науковців привертали народнорозмовні джерела формування і розвитку літературної мови (дослідження І. Г. Матвіяса, С. П. Бибик).
Нові соціальні умови функціонування національної мови зумовлюють активізацію лексико-семантичних, словотвірних процесів, пов’язаних з іншомовними запозиченнями, адаптацією їх до системи української мови. Ці процеси насамперед відбиваються в мові сучасних ЗМІ (Т. А. Коць), а також у нових комунікативних сферах (С. Г. Чемеркін).
У відділі досліджують цілісну систему функціональних стилів сучасної літературної мови (художнього, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового, розмовного, сакрального). Зокрема, вивчення мови художньої літератури як одного з визначальних функціональних стилів, а також індивідуального стилю письменника проектується на стилістичні параметри нової української літературної мови в концептуально-знаковому і часовому вимірі. Саме такий підхід застосовано до аналізу індивідуальної мовної картини світу у її зв’язку зі світоглядом автора, внеском письменника в розвиток літературної мови, роллю художніх текстів як мовно-естетичних знаків національної культури (розвідки С. Я. Єрмоленко — про мову І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Рильського та ін., Н. М. Сологуб — про мовотворчість Олеся Гончара, Яра Славутича, Івана Багряного, Г. М. Сюти — про поетичний дискурс у контексті інтертекстуальності, Н. О. Мех — про концепт «логос», «розум» в українській мовній картині світу).
Новітню теорію стилю як способу мислення, оформлення висловлювання в конкретній комунікативній ситуації підтримують у працях відділу стилістики та культури мови з середини 90-х років ХХ ст. (див., наприклад, «Нариси з української словесності» С. Я. Єрмоленко).
На основі зібраного (до 2007 року) емпіричного матеріалу співробітники відділу стилістики та культури мови створили довідкову працю «Українська лінгвостилістика ХХ – початку ХХІ ст.: система понять і бібліографічні джерела», в якій узагальнено основні поняття лінгвостилістики, подано бібліографічні джерела за відповідними розділами (характеристика художнього стилю з жанровими різновидами, а також – публіцистичного, наукового, офіційно-ділового, розмовного, сакрального функціональних різновидів літературної мови); індекси термінів і персоналій (письменників, чиї твори стали об’єктом дослідження лінгвостилістів).
Культура мови як галузь свідомого впливу й лінгвістичного оцінювання мовної практики безпосередньо пов’язана зі сферою термінотворення, кодифікацією термінів у галузевих і загальномовних словниках. Одним із важливих завдань у роботі відділу є надання письмових та усних консультацій з культури мови у зв’язку з активними процесами в сучасній мовній практиці, явищами, які потребують нормалізації та кодифікації. Відповідаючи на практичні потреби, співробітники підготували видання: «Культура мови на щодень» (вип. 1, 1998 р.; вип. 2, 2000 р.), «Довідник з культури мови» (2005 р.).
За кожною конкретною рекомендацією лінгвістів проступає глибинний зв’язок із мовним середовищем. А звідси – і кількість варіантів: орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних. Невипадково співробітники відділу стилістики та культури мови заглибилися в теорію прескриптивної і дескриптивної мовної норми. Це відбила колективна монографія «Літературна норма і мовна практика» (С.Я. Єрмоленко, С.П. Бибик, Т.А. Коць, Г.М. Сюта, С.Г. Чемеркін, 2013), де обґрунтовано такі важливі теоретичні поняття культури мови, як «символічний і прагматичний зміст літературної норми», «слабка і сильна норма».
У відділі здійснюється координація досліджень із теорії, історії літературної мови, історичної та функціональної стилістики, лінгвопоетики. На засіданнях відділу обговорюються докторські та кандидатські дисертації з названих проблем.